Атлантичний океан може зникнути

Величезна ділянка океану між Америкою та Європою, можливо, незабаром закриється — у геологічному масштабі часу.

Згідно з новою статтею в журналі Geology, незадовго до того, як континенти почнуть зближуватися, очікується формування «атлантичного вогняного кільця», при цьому область тектонічної активності переміститься з Середземного моря в Атлантику.

Це має почати відбуватися приблизно через 20 мільйонів років – з геологічної точки зору це не за горами, але незбагненно довгий час у людському масштабі.

Тектонічні плити постійно рухаються, але неймовірно повільно. Іноді океани народжуються, коли плити розходяться, і знову закриваються, коли плити знову зближуються протягом сотень мільйонів років, у процесі, що називається циклом Вільсона. Саме це змусило мегаконтинент Пангея розпастися 180 мільйонів років тому, утворивши Атлантичний океан і втиснувши древній океан Тетіс у те, що є Середземномор'ям.

Щоб Атлантика закрилася, необхідно сформувати нові зони субдукції. Це місця, де одна плита вдавлюється під іншу в мантію Землі, що відбувається через різницю в щільності між двома плитами, зазвичай океанічна плита занурюється під континентальну плиту або іншу океанічну плиту.

Зони субдукції характеризуються інтенсивною геологічною діяльністю, включаючи землетруси, виверження вулканів та утворення глибоких океанічних жолобів.

Однак ці зони важко сформувати, оскільки плити дуже міцні, а зона субдукції вимагатиме, щоб плита зламалася та зігнулася. Проте вже існуючі зони субдукції можуть мігрувати у процесі, відомому як субдукційна інвазія.

Згідно зі статтею, в якій використовувалися обчислювальні моделі для прогнозування майбутньої тектоніки плит, очікується, що зона субдукції в Середземномор'ї під Гібралтарською протокою переміститься далі в Атлантику приблизно через 20 мільйонів років, утворюючи Атлантичне вогняне кільце, подібне до того, що оточує Тихий океан.

«Субдукційне вторгнення за своєю суттю є тривимірним процесом, що потребує передових інструментів моделювання та суперкомп'ютерів, які були недоступні кілька років тому. Тепер ми можемо моделювати формування Гібралтарської дуги з найдрібнішими подробицями, а також те, як вона може розвиватись у далекому майбутньому», - сказав у своїй заяві співавтор статті Жоау Дуарте, дослідник з Інституту Дому Луїса Лісабонського університету.

Дослідники описують, як за останні кілька мільйонів років сповільнилася зона субдукції Гібралтару, і лише небагато вчених вважають, що вона все ще активна. Однак після того, як зона увійде до Атлантики, очікується, що вона стане набагато активнішою, що призведе до закриття Атлантичного океану ще на кілька мільйонів років.

«Є ще дві зони субдукції з іншого боку Атлантики - Малі Антильські острови в Карибському морі та дуга Скотія неподалік Антарктиди. Однак ці зони субдукції вторглися до Атлантики кілька мільйонів років тому. Вивчення Гібралтару – це безцінна можливість. тому що це дозволяє спостерігати процес на ранніх стадіях, коли він лише відбувається», - сказав Дуарте.

Дослідники дійшли висновку, що інвазивна субдукція може бути найпоширенішим способом закриття океанів, таких як Атлантичний, і, отже, може бути основним фактором геологічного розвитку нашої планети.

Фото: Елліот Лім, CIRES І NOAA/NCEI