Чим закінчиться тиск Путіна на Європу

Німеччини зараз важко. З одного боку, вона має виступати у білорусько-польському прикордонному конфлікті як член НАТО на боці Польщі, а не Лукашенку. Тим більше, що мігранти, які штурмують кордон, хочуть до Німеччини, а не Польщі. З іншого боку, Німеччина має особливі стосунки з Путіним, з яким Меркель зручніше мати справу, ніж із Варшавою, яка нині не приховує своїх націоналістичних настроїв та критики ЄС.

Польща обурена байдужістю Берліна, який розмірковує про гуманітарні цінності та мігрантів, і нічого не робить, щоб забрати собі охочих потрапити до Німеччини. А Путін «опускає» вріо канцлера Меркель до рівня контактера невизнаного Європою президента Білорусі Лукашенка та лякає Берлін розміщенням російських військ на польсько-білоруському кордоні.

Таким чином Кремль вирішує одразу три завдання: тисне на ЄС, оточує Україну своїми військами, готує Мінськ до аншлюсу та референдуму щодо об'єднання Білорусі з Росією.

Путін поспішає і діє з розмахом, поєднуючи газовий шантаж із прикордонним конфліктом та потужною пропагандою, справедливо розраховуючи на традиційну пасивність Європейського співтовариства та слабкість євроатлантичних зв'язків ЄС із США. Багаторічний досвід мінського переговорного процесу та переговорів у стилі «нормандського формату» переконав Путіна, що Європа боїться і розучилася вирішувати конфлікти, воліючи втрачати, і вичікувати "кращих часів".