Два парадокси Росії

ПЕРШИЙ ПАРАДОКС. Парадокс в тому, що у Росії не вистачає ні сил, ні часу освоювати свою власну, величезну територію. Через західні санкції Росія гостро потребує нових технологій для зростання економіки і розвитку своїх територій. Всі галузі економіки Росії і соціальна сфера починають відчувати гострий дефіцит фінансових коштів, перш за все західних кредитів і інвестицій, паралельно з тим, як буде наростати агресивність Росії в світі. Але найгірше становище складається з людськими, трудовими ресурсами, які можна взяти тільки або в Україні, або в Середній Азії. І в цій ситуації путінська Росія намагається розв'язати чергову війну з Україною, лякає всіх сусідів і свариться з усім світом.

ДРУГИЙ ПАРАДОКС. З одного боку, Росії хоче бути світовою державою, відкрито висловлювати свою геополітичну суб'єктність, активно брати участь у всіх міжнародних справах і вимагає принципового визнання від світової спільноти своєї глобальної ролі. З іншого боку, Росія наполегливо і стрімко самоізолюється від світу. «Деглобалізація» Росії веде до втрати союзників і партнерів в міжнародних відносинах. Всі країни в таємниці будуть використовувати Росію, але не визнавати дружби з нею. У цій ситуації навіть Китаю важко буде підтримувати рівноправні відносини з Росією.

Кремль заявляє про те, що Росія, «піднявшись з колін», готова взяти на себе роль «обложеної фортеці» і відокремиться від решти світу високим муром. Але проблема в тому, що геополітична роль Кремля, роль - «обложеної фортеці», з одного боку вимагає «створення ворогів» і регулярної облоги, що робить Росія вкрай небезпечною для навколишнього світу. З іншого боку, стратегія «геополітичного аутизму», добровільної закритості від світу веде до принципової відсталості Росії, що позбавляє її реальної державної суб'єктності.