Фермопіли для України. До річниці Іловайська

В роковини Іловайську хочу сказати, що багато хто, здається, не до кінця розуміє суть цієї трагедії для історії України.

А суть ця дуже проста і велична - це була точка неповернення в російсько-українській війні. Це точка, після якої "просто перестать стрелять" стало неможливим. Коли міф про "братні народи" був розвіяний остаточно та безповоротно.

Це те, що буде з нами навіть тоді, коли прямі бойові дії колись закінчаться. Це те, до чого ми будемо завжди вже апелювати як до однієї з головних реперних точок формування нової української політичної нації та ідентичності.

Хай як цинічно це не прозвучить, але ті втрати, які були до цього у наших воїнів, не мали такого сакрального значення для більшості населення. Історія про кращих синів народу, добровольців, які в єдиному пориві штурмували останній оплот ворогів, і які через зрадницький удар в спину російської армії, були розстріляні при виході з оточення, але не здалися - це за рівнем епічності давньогрецька трагедія.

Це те, що не залишає байдужим жодного і жодну. Це той самий "попіл Клааса", який стукає в серця кожного українця, в незалежності від його політичної позиції, віку, місця проживання. Це та сакральна жертва, без якої не обійшовся жоден народ при конструюванні своєї соціально-політичної архітектури.

Це - наші Фермопіли. І кожен з тих, хто віддав своє життя там чи воював там, годен звання герой не згірш за Леоніда та 300 спартанців.

Тому, сьогодні варто не тільки плакати. Сьогодні варто розуміти, що всі ті, хто був під Іловайськом, вчинили величний подвиг. Який став могутнім підмурком у стіні між нами і рашкою.

Кров цих людей - назавжди на руках російського ворога. І її не змити нічим і ніколи.