Історики розповіли, чому пам'ятники архітектури - це символи історії знання

Зручна і красива міська чи сільська п'ятниця - умова благополуччя громадян, як, втім, і їх економічної незалежності від централізованої влади.

Коли у Франції горів Нотр-Дам, люди вийшли на вулиці, бізнесмени почали жертвувати величезні суми, а влада і ЗМІ транслювали і коментували боротьбу з вогнем в прямому ефірі. Можливо, тому цей собор і виявляється для росіян чи не цінніше, ніж своє власне спадщина, хоча приклад тієї ж Охти доводить, що масові протести і мітинги працюють в будь-якій країні. Скільки людей в Росії вимагають від голови сільради, мера і губернатора, щоб церква, музей або школу відновили, і готові настільки ж уважно стежити за збереженням своєї культурної спадщини, як стежать зараз за збереженням спадщини чужого?

Окрема людина може не знати історію і не цінувати пам'ятники, але боротися за свої права, будучи продуктом тієї самої історії і тих самих пам'ятників. Інший може чудово знати історію, але плювати на свої права. Але в суспільстві може або не бути ні історії, ні прав людини, або бути і те, і інше.

Проблема збереження і відтворення досягнень минулого нікуди не зникла. При спробі заново сісти на Місяць з'ясовується, що використаних раніше марок матеріалів з конкретними властивостями нерідко вже немає - треба все розраховувати заново. Іноді виходять справжні детективи, як в історії про інженерів, що не знали, як влаштований завод, на якому вони працюють: видобуток втраченої документації перетворилася в шпигунський бойовик.

Культура праці, культура зберігати і використовувати вже зроблене - не біологічне закладений механізм, а купується і необхідний навик. Коли інженер сідає за креслення моста або театру, він не доводить заново сотні теорем і формул: це вже зробили математики і фізики. Він не вимірює заново міцність марок бетону: це зробили інші інженери. І це не його завдання. Економіка тисячоліттями підтверджує, що поділ праці ефективніше.

Нотр-Дам - символ традиції передачі знань і досвіду, яку ми і називаємо культурою. 
Це не тільки релігійний пам'ятник. Це пам'ятник інженерам, які змогли побудувати такий будинок, - і чи багато інших будівель подібного розміру та складності конструкції, які простояли століття? Це пам'ятник писемної традиції і схоластики, з яких виросла вся сучасна наука; вони зробили цю споруду потрібної задовго до її появи і роблять її важливою досі. Завдяки своєму антуражу собор став головним об'єктом роману Гюго і його екранізацій - і сам став важливіше завдяки цьому роману. Це також пам'ятник продуманості праці пожежників, і саме якість організації таких служб визначає, наскільки суспільство стійко.

Збереження подібних пам'ятників - це культура взаємодії держави і громадян. Традиція і навик необесценіванія пам'яті і нажитого досвіду. Собор відновлять тому, що це культура, і, в свою чергу, це культура тому, що відновлять собор. Символ самого явища пам'яті поколінь і незабутнього минулого - як хорошого, так і поганого. Усвідомлення наявності минулого досвіду - одна з основ мислення в цілому і раціонального мислення зокрема.

Відновлення собору державою (в значенні «суспільство») - знак того, що плоди праці громадян не мають сенсу. Їх не знищать без особливої потреби бульдозером, що не експропріюють. Так само влаштована солідарна система пенсій: держава підтримує механізм допомоги людині, який позбувся працездатності або постарів. Кожен, хто працює знає, що і він колись буде її отримувати. Зміст «минулого» стає інвестицією в майбутнє.

Ні в якому разі не випадковість, що саме собор Паризької Богоматері викликав такі емоції. За цим стоїть робота. Робота по створенню образу міста. За створення доріг до цього міста - так, в примітивному сенсі, звичайних зручних доріг. Робота зі створення інфраструктури в околицях. Чи не містечкового музею з курними облізлими опудалами боярина і холопа, в який звезли відра і прядки з усієї округи, а атмосфери живого міста навколо історичної будови. За створення оточення, яке зробить самоцінною поїздку в це місце. Щодо спрощення доступу туристів: росіянину отримати шенгенську візу простіше, швидше і дешевше, ніж європейцеві отримати російську, не кажучи вже про те, що громадянам більшості розвинених економік віза до Франції взагалі не потрібна.