Макрон в образі

Відмова Е. Макрона назвати війну в Україні геноцидом і заява про те, що український і російський народи є братніми, викликали, м'яко кажучи, негативне здивування в Києві. Французький президент, підтримуючи Україну, як в рамках ЄС, так і на двосторонньому рівні, залишає "вікно для діалогу" з рф, намагається грати роль головного європейського миротворця і комунікатора між Києвом та москвою. За останні тижні він, за деякими підрахунками, 9 разів телефонував путіну. Щоправда, це не мало жодного результату і навряд чи матиме, принаймні ближчим часом, з огляду на песимістичні підсумки нещодавньої очної зустрічі австрійського канцлера з російським диктатором. Але роль миротворця-комунікатора має додану вартість, у т. ч. з огляду на те, що 24 квітня відбудеться 2 тур президентських виборів, і нині Е. Макрон випереджає одіозну М. Ле Пен лише на 4%. Зрозуміло, що при такій диспозиції перемога Макрона є єдиним прийнятним варіантом і для України, і для ЄС в цілому. Нинішній розклад сил у Франції свідчить на користь Макрона і можна припустити, що його післявиборча на російському напрямі буде більш визначеною. Але очевидно, що спроби діалогу з москвою триватимуть. Гнучкість офіційного Парижу має як суто прагматичні сучасні мотиви, так і традиційно історичні аспекти відносин з росією. Це слід враховувати, зміцнюючи співпрацю з цим топ-партнером України в Європі. Нині Україна максимально зацікавлена у забезпеченні французької підтримки принаймні на 2 напрямах: опір російській агресії і набуття статусу кандидата на вступ в ЄС. А згадані висловлювання президента Франції слід розглядати, скоріше, в контексті складної і надзвичайно важливої для долі Європи виборчої кампанії.