Маю право на власну думку

Надзброя будь-якої армії — це мотивований солдат.

Мотивований офіцер.

Мотивований генерал.

Саме тому, коли почалася повномасштабна війна в наш надінформаційний час, я очікував, що при Президентові буде створено радника та цілий підрозділ з питань мотивації армії.

Структура, які щодня доповідали б Президенту, що зміцнює бойовий дух солдатів, а що його руйнує.

Будь-який вчинок чиновника у воюючій країні я розглядав би лише через одну призму: як це вплине на мотивацію солдата на фронті?

Звісно, я не маю на увазі порожні гасла і пропагандистські вигуки. Йдеться про команду професіоналів, які займаються репутацією та суспільним сприйняттям, здатних чітко й оперативно проаналізувати ситуацію та донести до Президента всі ризики і всі можливі чинники посилення мотивації. А вже потім — можливо, і гасла, і заклики, але як наслідок системної роботи, а не замість неї.

І, можливо, тоді було б значно менше корупції, і нікого не довелося б виловлювати за допомогою ТЦК — бо мотивована людина не тікає від захисту своєї країни, а стає до строю свідомо.

Тим більше, що в перші місяці війни Президент мав унікальну можливість ухвалювати будь-які непопулярні рішення — суспільство було готове їх сприймати й розуміти.

Але все, що було зроблено, і все, що не було зроблено, вже стає частиною історії.

Історії, яка горітиме рядками — без можливості переписати чернетку.