Німецька соціальна держава померла

Іноді статті та книги якогось вченого викликають у всьому світі шок не менший, ніж важлива заява статусного політика. Професор Базельського університету, доктор наук і соціолог Олівер Нахтвей - з числа таких вчених. Кілька днів тому New York Times (що вже говорить про високе місце професора в західній інтелектуальної ієрархії) надрукувала його статтю, в якій той стверджує, що після відходу Меркель Німеччина зануриться в політичну та економічну кризу, яка, можливо, стане початком кінця Євросоюзу. А вчора британське видання The Gardian дало велику рецензію на свіжу книгу Нахтвея «Прихована криза Німеччини» 

У ній Нахтвей доводить, що Німеччина перестала бути тим, чим пишалася довгі роки - соціальною державою загального добробуту. На обкладинці книги автомобіль німецького виробництва падає в прірву, і на те є причини. У найбагатшій країні Європи працює більше бідних, пише Нахтвей, ніж в будь-якій державі ЄС, а кожен четвертий отримує менше мінімальної заробітної плати. 

Німецькі соціальні ліфти, які ще кілька років тому бадьоро злітали вгору, зупинилися. Бідні стають біднішими, багаті - багатшими. Німці старшого віку скочуються в прекаріат (модний на Заході термін, що означає людей з постійною неповною зайнятістю) раніше, ніж це було кілька років тому. Нерівність в оплаті між працюючими жінками ще вище, ніж в цілому по країні. 

Нахтвей називає це явище регресивною модернізацією і формулює такий парадокс: «Чим більше суспільство засноване на рівності можливостей, тим більше нерівним воно з часом стає і тим більше законним є його нерівність». Тих, хто програв в гонці за успіх вважають що вони заслуговують це, хто виграв - заслужили виграш. 

Крім того, німецьке суспільство стає настільки ж класово закостенівшим як нинішній британський. Нахтвей вводить для ілюстрації цього явища термін «гомогамія», що позначає, що в Німеччині тепер в шлюб зазвичай вступають люди зі схожим економічним статусом. Як він пише, якщо раніше німецькі хірурги доглядали за молоденькими медсестрами, то тепер вони воліють добре заробляючих жінок-анестезіологів. Так німці страхуються від можливої ​​втрати роботи одним з подружжя - щоб зарплати другого вистачило на двох.

Нахтвей зазначає, що третина німецьких студентів настільки налякана перспективами попадання в прекаріат, що мріє про роботу на державній службі. Мовляв, краще вважати цифри на гарантованому посту з доброю пенсією в майбутньому, ніж працювати на передових заводах BMW, звідки тебе можуть в будь-який момент звільнити. На більшості німецьких підприємств ніхто тебе в цьому випадку не захистить - лише 29% західнонімецьких і 15% східнонімецьких працівників трудяться в фірмах, де діють колективні договори. 

Нахтвей називає все це наслідком неолібералізму, який прийшов до Німеччини зі США і Великобританії часів Маргарет Тетчер. Але він нікого не звинувачує, а бачить в цьому природний хід речей і формулює ще один парадокс: повоєнна держава загального добробуту була необхідною передумовою для реалізації особистості. Але саме ця реалізувала себе особистість в епоху неолібералізму вбила держава загального добробуту. 

Як пише автор рецензії в The Gardian Стюарт Джеффріс, все це наповнило б його зловтіхою, якби не очевидне усвідомлення того, що соціальний занепад, який описує Нахтвей, точно так само відноситься і до Британії. І закінчує рецензію відточеною фразою - Німеччина в кризі дуже схожа на Британію, тільки краще робить машини.