Піднебесна на паузі: чому Трамп переніс візит до Китаю і що це означає

Перша ластівка, яка свідчить про те, що максимально медійно розкручена зустріч Трампа та Сі Цзіньпіна може бути перенесена, прилетіла з подачі самого голови Білого дому минулої неділі, 15 березня. Зокрема, в інтерв'ю Financial Times, назвавши Китай одним із найбільших імпортерів іранської нафти і закликавши його надати допомогу у відновленні судноплавства через Ормузьку протоку, нинішній господар Овального кабінету недвозначно натякнув на те, що інакше візит до КНР може бути відкладений. І ось через кілька днів пан Трамп повідомив про перенесення візиту до КНР вже як про факт, що відбувся. Він заявив, що звернувся до Пекіна з проханням відкласти поїздку, намічену спочатку на 31 березня - 2 квітня, "приблизно на місяць". «Ми ведемо переговори із Китаєм. Я б із задоволенням, але через війну (в Ірані – Ред.) я хочу бути тут. Я відчуваю, що маю бути тут»,— пояснив своє рішення 79-річний американський лідер. Він додав, що «з нетерпінням чекає на зустріч» з Сі і що у них вельми й добрі стосунки. При цьому головний республіканець відкинув припущення, що його рішення відкласти переговори мали якісь приховані мотиви, хоча експерти вважають інакше – мовляв, через відсутність переконливої перемоги в Ірані, у нього відсутні серйозні козирі для переговорів із Сі.

Водночас офіційний представник МЗС КНР Лінь Цзянь наголосив на важливості двосторонніх переговорів Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, сказавши, що «дипломатія глави держави відіграє незамінну, стратегічну роль у китайсько-американських відносинах». А далі він закликав усі сторони «негайно припинити військові дії, уникати подальшої ескалації напруженості та запобігти подальшому негативному впливу регіональної нестабільності на глобальний економічний розвиток».

Зазначимо, що востаннє Трамп приїжджав із візитом до Пекіна у листопаді 2017 року, під час свого першого президентського терміну, а потім зустрічався із Сі у Південній Кореї у жовтні 2025-го. Цьогорічний візит мав стати логічним продовженням лютневої телефонної розмови двох лідерів, націлених на нормалізацію двосторонніх відносин країн, обтяжених торговельною війною на тлі американських мит на китайські товари. Крім цього, зустріч Трампа з Сі у форматі face to face мала стати важливою геополітичною репутаційною подією для Білого дому напередодні проміжних виборів до Конгресу, до яких залишається менше півроку.

На нинішньому тлі участь Китаю в планах Вашингтона щодо розблокування Ормузької протоки виглядає малоймовірною. На відміну від інших країн, до яких звернувся Трамп, Китай має власні досить значні запаси нафти, які, за даними Politico, оцінюються приблизно в 1,3 млрд барелів. Цього має вистачити приблизно на чотири місяці у разі повного перекриття іранського експорту. Однак зараз про такий сценарій у Піднебесній навіть теоретично не говорять. Водночас у Тегерані заявляють про те, що Ормузька протока закрита лише для США, Ізраїлю та їхніх союзників, тоді як наступні до Китаю нафтові танкери продовжують безперешкодно проходити через протоку.

Очевидне небажання союзників США, а також Китаю допомагати у вирішенні проблеми Ормузької протоки — одна з головних тем провідних світових медіа, які нагадують і про те, що Вашингтон не радився з партнерами з приводу початку операції в Ірані, і про пишномовні слова президента Дональда Трампа про те, що Штатам не потрібна буде жодна будь-яка допомога.

«По той бік Атлантики відчувається явний дефіцит ентузіазму щодо залучення до конфлікту на Близькому Сході за наказом Трампа. У Британії та континентальній Європі це частково пояснюється загальним неприйняттям світогляду Трампа, його войовничою риторикою та схильністю висувати антагоністичні ідеї, такі як встановлення контролю США над Гренландією… Безумовно, небажання традиційних союзників США підкоритися вимогам Трампа не прирікає президента на невдачу. Цілком припустимо, що удари США та Ізраїлю можуть підірвати здатність Ірану обмежувати судноплавство через вузьку протоку. Також залишається ймовірність того, що Ісламська Республіка звалиться», - пише The Hill.

У свою чергу, британська The Independent констатує наступне: «Сьогодні Дональд Трамп на своєму досвіді переконується, що навіть Америці потрібні союзники. Є якась особлива наївність у тому, щоб просити Пекін допомогти Америці у війні з Іраном, яку Китай вже засудив і в якій, за чутками, допомагає Ірану та веде переговори щодо безпеки для своїх судів. З цілої низки причин таке прохання викликає проблеми й у інших союзників, яких США звернулися. Для початку це війна Америки та Ізраїлю. З іншими країнами, що належать до «Заходу» (якщо цей термін ще вживаємо), не консультувалися щодо її початку. А якби консультувалися, то ті були б зажахані, що цілком справедливо. Крім того, сам Трамп неодноразово заявляв, що йому не потрібна нічия допомога. Нинішнє ж прохання про допомогу прибрати за ним те, що він наробив, особливо обурливе, у тому числі й тому, що останній рік Трамп провів, ображаючи цілком дружні держави, підриваючи їх, запроваджуючи щодо них тарифи і навіть погрожуючи анексувати їхні території».

«У той час як Вашингтон, зіткнувшись із високою ймовірністю ув'язнути у затяжному конфлікті з Іраном, закликає інші країни, включаючи Китай, допомогти забезпечити безпеку в Ормузькій протоці більшість союзників США тримаються вдалині. США не очікували, що ця війна перетвориться на тривалий і виснажливий конфлікт. Але на тлі зростаючих цін на нафту і фондових ринків, що падають, Вашингтон все більше прагне його закінчити якнайшвидше і особливо відновити нормальне судноплавство в Ормузькій протоці. Однак самостійно він може із цим завданням не впоратися. Тому США хочуть втягнути в нього інші країни і перетворити кризу на багатонаціональну. Крім самого факту несхвалення рішення США почати війну і побоювання бути втягнутими в хаос на Близькому Сході, минулі дії Вашингтона — саботаж своїх союзників з таких питань, як оборона, торгівля і навіть суверенітет,— принизили їх та підірвали їхній авторитет», - пише The Times. Акцентувавши, що нинішній глава Білого дому, «безрозсудно вкинув світ і світову економіку в хаос», видання підсумовує: «Ця війна — чергова перешкода на шляху союзників, які вже зіткнулися з ворожими та безглуздими митами та погрозами щодо Гренландії. І чим довше триває ця війна, тим вищий ризик нової хвилі біженців цього разу з Ірану до Європи».