Помер знаменитий кінорежисер, який давно став класиком

Сьогодні, у вівторок, у Флоренції - офіційний день жалоби, оголошений у зв'язку з сьогоднішніми похоронами на старовинному міському кладовищі Франко Дзефіреллі. І це більше будь-яких нагород говорить про ступінь поваги, яку відчувають флорентійці до свого земляка, незважаючи на те, що він з 1946-го року жив і працював у Римі.

Дзефіреллі прожив стільки, що, згадуючи його біографію, відчуваєш почуття нереальності. Під час другої світової війни був італійським партизаном, а в 1946-му році почав працювати в Римі театральним художником і актором. Федеріко Фелліні і Мікеланджело Антоніоні ще не зняли свої перші фільми, а 24-річний Франко вже був асистентом у самого Лукіно Вісконті.

Потім він брав участь у фільмах метрів Роберто Росселіні і Вітторіо де Сіка, але своїм вчителем вважав саме Вісконті, у якого працював на легендарній стрічці «Земля тремтить», одному з перших фільмів італійського неореалізму, що поставив все тодішнє світове кіно на нові рейки. Згодом Вісконті пішов в пишну театральність, що і для Дзефіреллі, який починав у театрі, було органічніше і ближче. Все це добре простежується в двох найзнаменитіших з його 18 фільмів - екранізаціях «Ромео і Джульєтти» і «Гамлета».

З шекспірівських п'єс Дзефіреллі зняв в кіно також «Приборкання норовливої» з Елізабет Тейлор і Річардом Бартоном в головних ролях і «Отелло», в якому венеціанського мавра грав Пласідо Домінго. Точніше, «Отелло» був екранізацією написаної по п'єсі Шекспіра опери Джузеппе Верді. Що ж стосується опер, то Дзефіреллі поставив на театральній сцені, здається, весь їх італійський класичний репертуар.

Повертаючись до теми кіно, зараз навіть важко уявити, наскільки революційним було рішення Дзефіреллі взяти на головні роди в «Ромео і Джульєтті» 16-річну Олівію Хассі, яка виглядала ще молодшою за свій вік, і 17-річного Леонарда Уайтінга. Юні актори були, як мінімум, удвічі молодші за свої колег, які зазвичай грали цих героїв, що нарешті повернуло шекспірівську п'єсу до її первісного значення - трагічної історії про першу в житті і смертельну любов.

Але при цьому фільм був номінований на двох «Оскарів» - в уже традиційному для Дзефіреллі дизайні костюмів і роботі художника-постановника. Хоча, скажімо прямо, що данський замок Ельсінор з його придворними був більше схожий на улюблену серцю кінорежисера пишну Італію епохи Відродження.

Втім, це тільки додає позитивні риси до портрета Дзеффіреллі - не просто класик, а класик, який не «забронзовів» і все життя перебував у творчому пошуку.

Олег Васильєв, Lenta.UA 

Фото: Pintetrest