Президентські вибори: дерево для одного або сад для всіх

У мене не викликає ніякого подиву історія з Дмитром Гнапом. Що поробиш, якщо хворе все суспільство - і хворе навіть не корупцією або брехнею - а хворе ідеалами? Якщо ідеали нашого суспільства обмежуються квартирами по 300 квадратних метрів або «кубиком» -гелендвагеном, то вони будуть проявлятися в усьому. То у Сергія Лещенка з'явиться елітна квартира в центрі Києва, то до рук Романа Скрипіна прилипнуть гроші на телеканал, то якийсь «волонтер» або грантожер купить собі автомобіль - свій «мінігелендеваген». 

У суспільства немає мети і немає високих ідей. Ні, звичайно, я не проти квартири і Гелендвагена. Але ресурси жодної країни в світі не дозволять виконати таку мрію для всіх її жителів. А коли в суспільстві немає мрії, ідеалу, то когнітивний дисонанс в головах людей буде відчуватися на кожному кроці. 

Ми - дійсно унікальна держава, ми дійсно хочемо створити свій шлях. І тому не хочемо «вписатися» в парадигму путінської Росії, і не «вписуємося» в цивілізовану Європу. 

У той час, коли весь світ знаходить щастя в зменшенні споживання, знаходить справжню радість, ні, не в аскетичному способі життя, а в чомусь більш високому, ніж в нескінченному споживанні всіх продуктів цивілізації, ми намагаємося знайти щось середнє: суспільство загального споживання, схрещеного з комунізмом. 

Треба вибрати свій шлях, і він повинен початися з усвідомлення найголовнішого: що Україна може дати, а не взяти. І ось коли ця ідея оформиться, автоматично відпаде необхідність в кредитах від МВФ. Поки ж ми спостерігаємо постійне бігання небідних людей за соціальними пільгами. Як тільки ми станемо однією, навіть маленькою, але незамінною деталлю в сучасному світі, відразу ж відпаде половина, а то й більшість наших проблем. 

Але для цього треба хоча б зупинитися. Але для цього доведеться вибирати таких лідерів, які можуть нам сказати, якою вони бачать Україну не через 1 рік свого президентства, а хоча б до 2035, а краще 2050 року. Щоб президент не садив зерно, з якого через два роки виросте одне-єдине дерево, і щоби він жер тільки один. А щоб він посадив такий сад, з якого суспільство брало ідеї і цілі ще найближчі 40-50 років ...

Автор: Ненудний пасажир