Саміт у Москві показав: це покоління росіян не віддасть Курили

Президент Путін і прем'єр-міністр Абе не змогли знайти вихід з територіального спору з приводу Південних Курил. Надія на мирний договір між Японією і Росією через 70 років після Другої світової війни залишається невтіленою, пише з Москви власкор Neue Zürcher Zeitung Крістіан Штайнер (Christian Steiner) у статті «Росія і Японія свій шанс на прорив упустили»:

«Після більш ніж тригодинних переговорів Володимира Путіна і Сіндзо Абе не вдалося врегулювати спір із приводу південних Курильських островів. Тим самим укладення миру між двома країнами після Другої світової знову відтерміновується. Хоча Абе намагався виглядати оптимістом: «Проблему мирного договору, яка затягнулася на 70 років, вирішити нелегко, але ми повинні до цього прагнути». Можливо, тому Москва і Токіо запланували провести чергові переговори в лютому ц.р. на конференції з безпеки в Мюнхені.

Адже наприкінці минулого року оптимізму було куди як більше. У листопаді Путін і Абе оголосили в кулуарах сінгапурського саміту АСЕАН, що вони хочуть домовитися про мирну угоду, засновану на декларації 1956 року. Це стало несподіванкою для багатьох спостерігачів і вдихнуло нове життя в переговори, що зайшли в глухий кут. Здавалося, Токіо пом'якшує свою позицію. Донині японці наполягали: спершу – вирішення проблеми спірних територій (причому повернення Японії відразу всіх чотирьох островів), потім – розмова про мирний договір. Хоча угода 1956 року передбачає: спершу – мирний договір, а потім – острів Шикотан і острівна гряда Хабомаї повертаються до Японії, а Кунашир і Ітуруп залишаються за СРСР (Росією).

За кілька тижнів до зустрічі двох лідерів настрої росіян докорінно змінилися. Москва відчула себе обкраденою. З точки зору Кремля, японський уряд раптом повів себе так, як ніби два острови вже у нього в кишені кімоно, а два інших тільки і чекають, щоб піти за ними. МЗС РФ викликав японського посла і вимагав пояснень. Навіть зустріч двох міністрів закордонних справ у середині січня не змогла зменшити цунамі негативу.

Як це часто буває у випадку з Курильською проблемою, чим, здавалося б, ближче до її вирішення, тим у ще більш глухий кут заганяє її раптовий порив. Навіть якщо обидва політики зацікавлені в остаточному припиненні спору, одного цього мало. Абе жадає застовпити місце в історії і завершити справу життя свого батька, який був міністром закордонних справ за часів розвалу СРСР і вже балансував на межі прориву в цьому питанні на переговорах із Горбачовим. Путін теж слабий щодо історичних моментів, але він іншого поля ягода і бачить у Курилах першою чергою ломик. Або, якщо завгодно, важіль для віддалення Японії від її стратегічного союзника – Сполучених Штатів. Москва все сподівається, що Японія підтримає її в боротьбі проти американських санкцій.

Проблема в тому, що і для Абе, і для Путіна спірні Курили – це не просто чотири незначних острова на північ від Хоккайдо. На глав держав тиснуть націоналісти обох країн: японці хочуть отримати свої Північні території, росіяни не хочуть віддавати «російську землю», Південні Курили, як вони називають спірні острови. Ситуація породжує в РФ чудові сходи: так, перед самітом Путіна і Абе ліві і праві Росії, що ненавидять один одного,  ніздря в ніздрю демонстрували єдність, виступаючи «проти капітуляції» щодо Курил. Так що Путіну треба двічі подумати: чи треба йому після падіння рейтингу через пенсійну реформу знову виступати проти громадської думки. Згідно з опитуваннями, понад 70 відсотків росіян відмовляються передати навіть один острів японцям.

І час на боці Москви, оскільки острови все ще знаходяться у володінні Росії. Відносини ж з Японією дружні навіть без мирного договору. Державні лідери часто відвідують один одного, японські туристи приїжджають до Росії, торгівля так-сяк, але йде. Незважаючи на територіальний спір, Росія втерлася до японців у найбільші постачальники енергоносіїв. А економічні аргументи для цілої країни – це трохи більше, ніж плани глави уряду. На цих ось струнах і грає, як уміє, Путін».

(Карта topwar.ru)