Скандальний фільм про авіакатастрофу в Андах отримав 12 іспанських "Оскарів" - премій "Гойя"

Підсумки премії "Гойя" точно ілюструють те, про що ми писали неодноразово - кількість номінацій, яку так любить рахувати преса, зовсім не обіцяє кількість перемог. Іспанський художній фільм "20 тисяч різновидів бджіл" мав цього року 15 номінацій, а "Снігова спільнота" (La sociedad de la nieve, варіант перекладу - "Товариство снігу") Хуана Антоніо Байони - 13. Проте фільм Байони отримав у результаті 12 премій, а "20 тисяч різновидів бджіл" - всього три.

В принципі, для українського глядача кількість премій, отриманих десь іноземним фільмом, "спортивного" значення не має, і говорить лише про одне - стрічку подивитися варто. І ось у цьому випадку La sociedad de la nieve є тим винятком, про який ми маємо попередити.

Фільм Байони, режисера, який спеціалізується на фільмах-катастрофах, заснований на реальній події, яка сталася в Андах 1972 року. Літак, що виконував чартерний рейс з Монтевідео до Сантьяго, розбився в горах. З 45 людей, що були на борту, 12 загинули відразу, 8 - при сході лавини, який стався пізніше, ще пізніше 3 померли від ран. Рятувальники, які припинили початкові пошуки, дізналися про місцезнаходження людей лише через 72 дні, коли двоє з потерпілих аварію змогли здійснити 10-денний гірський перехід.

Історія, звичайно, вражаюча, але, на жаль, на перший погляд, "стандартна". Єдиною у своєму роді її робить одна обставина - ті, хто залишився живими, залишилися живими тому, що вживали в їжу тіла загиблих пасажирів, причому рішення це було загальним. (У цьому контексті моторошно звучить, наприклад, проста інформація про те, що ті, кого відправили в похід за допомогою, "взяли з собою запас м'яса").

Власне кажучи, саме ця деталь і викликала розмови про фільм задовго до його появи на екранах, а також після виходу - аж до того, що один із кінокритиків написав, що "найбільше" його вразило те, що "вмираючі перед смертю дозволили іншим вжити їхні тіла у їжу".

До спроб показати це на кіноекрані (до речі, не першим) можна ставитись по-різному, але дві обставини безперечні в будь-якому випадку. По-перше, і це головне, такі ситуації неможливо адекватно показати на екрані, оскільки глядач ніколи не відчує й сотої частки того, що відчували реальні учасники подій.

З цієї причини в кінематографі вже майже 80 років існує табу на саме художні фільми про німецькі концтабори знищення часів другої світової війни. Порушується воно лише зрідка – і зазвичай невдало. 

По-друге, фільм, хоча знятий він дуже красиво - засніжені гори тощо - немилосердно затягнутий (йде майже дві з половиною години), що відзначають навіть ті, кому він сподобався .

Фото: Wikipedia