Справа Стерненка: коли реальність опинилася за дужками

В справі Стерненка реальність узагалі винесено за дужки. Це рівняння, в якому ключова перемінна визначається конфліктом  між політичною доцільністю, законом та справедливістю (при тому протиставляння останніх двох у нас є культурною константою). Розуміючи всю умовність цього порівняння (можете сказати, що це натягування сови на глобус - і я, мабуть, погоджуся), згадаю про іншого відомого одесита. Мішка Япончик - отак, щоб однозначно, він який?

Біда в тім, що "як воно насправді" загалу абсолютно не потрібно. Частині публіки потрібен герой-патріот і мученик-жертва режиму. Частині - переможений ідеологічний ворог і заслужено покараний злочинець. Лідерам думок і партій - інструмент для маніпуляцій, політичних ігор та технологічного розколу суспільства. Зрештою, в нас завжди так: є чорне, є біле, є бронза і граніт. Ми й надалі живемо в більшовицькій парадигмі "хто не з нами - той проти нас". Найгірше, що парадигма ця здебільшого обернена всередину. А істина ж, як і завжди, коли йдеться про людину, - десь посередині.

Це не примірка білого пальта - всього лиш погляд історика на сьогодення. Вирок Стерненку так чи інакше став для нього квитком у велику політику. І в найгіршому для нього випадку його однаково звільнять відносно скоро, хоч би й за (умовною) "схемою Савченко", через вибори до Верховної Ради. Для патріотичних сил ця історія є чудовим мобілізаційним чинником, хоча ЄС варто би подумати про варіанти союзництва, а не поглинання "суміжників". Для Зе та його "слуг" це - удар, який миттю зжере підвищення рейтингу, здобуте ціною радше ефектного, ніж ефективного полювання на Медведчука і ко.

Що ж до моєї точки зору, то dura lex sed lex - якби не суд Камбіса.