Сто років тому батько Махно уклав останній союз з більшовиками

29 вересня 1920 року махновці увійшли в Старобільськ, і в той же день Рада революційних повстанців України (махновців) прийняла звернення до своїх прихильників. «Із заходу йде ненависний кожному українцю історичний ворог — польська шляхта, — говорилося у зверненні. — З півдня нестримно врізається все глибше і глибше в серце України душитель народу німецький барон Врангель. Комуністи і комісари отримали знову хороший урок. Довелося їм визнати, що без українського народу і вільного повстанства вони що-небудь зробити безсилі.

З іншого боку ...залишаючись байдужим глядачем, українські повстанці допомогли б воцарінню на Україні або історичного ворога — польського пана, або знову царської влади. Як одне, так і інше — смерті подібно для селянства України. З огляду на вищесказане, Рада прийняла рішення, тимчасово, до розгрому зовнішніх ворогів і панських наймитів йти в союзі і рука об руку з Радянською Червоною армією».

2 жовтня 1920 року в Старобільську було підписано угоду з урядом УРСР. Це рішення дорого обійшлося Махно.

Як і було домовлено, кінний корпус РПАУ чисельністю до 2,5 тисяч бійців під командуванням Семена Каретника взяв участь в боях за Крим на боці Червоної армії. У ніч на 8-е листопада махновці форсували Сиваш і вийшли в тил військам Врангеля, що обороняли Перекопський перешийок, що сприяло успіху всієї Кримської операції. Командувач обороною Криму генерал Кутепов не зміг стримати наступ, і частини Червоної армії зайняли Крим.

З цього моменту потреба в повстанців відпала, і червоні вирішили позбутися вчорашніх союзників. 26 листопада загін махновців був оточений, але зумів вирватися з півострова і з боями став прориватися до основних частин батьки. В ході відступу кінний корпус Каретника був частково знищений кулеметним вогнем — врятуватися вдалося лише 250 бійцям. Сам Махно дізнався про це 7 грудня з вуст тих, хто зміг врятуватися. 

З цього часу загони Махна постійно переміщалися по Україні. На їх знищення було кинуто 5 регулярних армій — понад 350 тисяч червоноармійців. Майже рік Махно уникав наступаючих більшовиків, але 18 червня 1921 під селом Недригайлів його армія зазнала остаточної поразки від червоних. В кінці літа залишки партизанських частин були притиснуті до румунського кордону.

28 серпня поранений і контужений Махно із загоном з 78 осіб перейшов кордон в районі Ямполя і був інтернований румунами. У квітні 1922 року йому разом з дружиною і 17 соратниками вдалося втекти до Польщі, де вони теж опинилися в таборі для інтернованих осіб. У 1925-му він емігрував до Парижа, де і помер в 1934 році.

На ілюстрації: лідери повстанців в 1919 році (зліва направо): С. Каретник, Н. Махно, Ф. Щусь