Цей день вважається одним з двох днів народження першого у світі метрополітену

У знаменитого та першого у світі лондонського метро кілька "днів народжень", з яких можна виділити два головні. Друге – 4 листопада 1890 року, коли почали ходити поїзди між станціями «Стоккуелл» та згодом закритою «Кінг Вільям Стріт». Це було відкриття того підземного сполучення, яке ми сьогодні звикли називати "метро" - у тунелі глибокого залягання, прокладеному під землею за допомогою прохідницького щита, та в поїздах на електротязі.

А до цього лондонське метро, по суті, нічим не відрізнялося від наземних поїздів, оскільки вагони тягли паровози, від диму яких у пасажирів сльозили очі і загострювались легеневі захворювання. Та й будувалося воно так само, як залізничні колії – вздовж вулиці виривали траншею глибиною до десяти метрів, прокладали в ній залізничну колію, зводили над колією арочні цегляні склепіння і знову засипали. І ось у такого метро день народження стався набагато раніше – 10 січня 1863 року.

Що з цього виходило, можна побачити в одній із серій популярного серіалу ВВС "Вулиця Джека-різника". Так, у Вікіпедії написано, що "батьки-засновники" виступали за те, щоб знести там, де прокладали чергову лінію метро "антисанітарні нетрі" та побудувати на їх місці нові будинки, де поселити тих самих жителів, але вже з забезпеченням їх засобами сполучення для проїзду до місця роботи. Однак у серіалі це все показано як просте виселення лондонських бідняків на вулицю.

У всьому цьому немає нічого дивного, бо лише для старшого покоління українців відкриття метро, приміром, у Києві, було не лише побутовою, а й естетичною подією, а станції оформлялися відомими художниками та скульпторами. У тому ж Лондоні метро спочатку було "робочим конем" і будувалося як засіб доставки мешканців околиць двомільйонного міста з лондонських вокзалів до місця їхньої роботи, насамперед - до Сіті.

Ще одна відмінність тогочасного лондонського метро від сучасного звичного для нас метро - відсутність єдиного плану будівництва. Будували різні гілки різні компанії, тож бувало, що для того, щоб перейти з однієї лінії на іншу, лондонцям доводилося виходити з метро надвір, проходити кілька кварталів і знову спускатися під землю. А коли ці компанії починали конкурувати між собою...

Втім, треба сказати, що, як і належить у Британії, деякі такі "традиції" збереглися досі. Так, наприклад, тих, хто спускається в лондоське метро вперше, може здивувати, що в ньому експлуатуються вагони різних типів із різним розташуванням сидінь. Але це не завдає незручностей.

А от коли виявляється, що поїзд із протилежного боку платформи може йти не тією ж гілкою, тільки в зворотний бік, а зовсім іншою, це вже проблема. Та й у схемі лондонського метро з першого погляду не розберешся.

Втім, сама ця схема, як і деякі інші зовнішні прикмети лондського метро, як наприклад наземні знаки, давно стали естетичними пам'ятниками британської столиці.

Заставне фото: лондонське метро часів паровозної тяги Вікіпедія