Точка зору Ілля Куса

Переговори між США та Росією та шанси для України

08:32 24 січ 2022.  1760 Читайте на: УКР РУС

Експерт-міжнародник з Інституту майбутнього Ілля Куса – про те, на що розраховує Росія від переговорів із США, і до чого готуватися Україні

За підсумками заяв представників РФ та США після зустрічі Сергія Лаврова та Ентоні Блінкена я можу зробити кілька цікавих висновків.

По-перше, чергова зустріч дипломатів двох країн доводить, що жодної комплексної угоди на основі вимог РФ бути не може, тим більше у вигляді формалізованого договору.

І не тому, що Захід ніколи не здасть Україну, нас любить, а з нами Бог, а скоріше з трьох причин:

1. Вимоги РФ - це абсолютні умови, які зазвичай виконуються лише в ситуації нищівної військової поразки, коли переможці нав'язують їх силою тим, хто програв. Очевидно, ми не в такій ситуації;

2. Для США виконати ці вимоги — це не лише підставити союзників, обрушивши архітектуру безпеки, яку вони вибудовували протягом понад 70 років, а й вистрілити собі у голову, зламавши власний ідеологічний та ціннісний шаблон;

3. Будь-який договір, який закріплював би сфери впливу двох сторін, неможливо гарантувати, оскільки він не може врахувати всі фактори, пов'язані з протидією такому договору внутрішніх сил у країнах-союзницях.

Проте, марафон зустрічей між США та РФ протягом останніх 2 місяців однозначно показує, що країни Заходу готові до прагматичного діалогу з Москвою, розуміють цінність обмежених та ситуативних домовленостей з РФ для вирішення інших, більш пріоритетних завдань, та готові до незначних та точкових. поступок, не пов'язаних з тими, що стосуються їх життєво важливих інтересів.

Деякі теми, на яких можливий компроміс, сторони вже підсвітили публічно: нерозгортання ударних систем озброєння поблизу своїх кордонів, скорочення військових навчань, нерозширення НАТО за рахунок України, підписання нового договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, імплементація Мінських угод.

Інші питання, які для країн Заходу здаються неприйнятними - їх власними "червоними лініями" - були спеціально відокремлені в особливо різкому та безкомпромісному тоні: вступ до НАТО Фінляндії та Швеції, виведення військ НАТО з Болгарії та Румунії, відмова від принципів та положень угод ОБСЄ та рішень 1997 року.

Я думаю, цим і пояснюється дисонанс, який у нас виникає через заяви Заходу: одні здаються мега-різкими та агресивними, а інші – м'якими та неконфліктними.

Після зустрічі Лаврова-Блінкена, я переконуюсь, що цілі РФ у всьому цьому замісі — не отримати все й одразу, змушуючи Захід силою зброї виконати те, що Кремль написав у «проекті договору про гарантії безпеки».

У Москві чудово розуміють, що ці вимоги нездійсненні сьогодні й нереалістичні. Ця завищена планка, швидше за все, має на меті задати тон дискусії і далі торгуватися на скромніших позиціях.

Реальні цілі Росії, як на мене, зводяться до чотирьох:

1. Вбити клин у відносини країн колективного Заходу, між США та ЄС та між країнами Європи. Загроза збройної конфронтації з РФ змушує різні країни Заходу реагувати та зважувати свої "за" та "проти". Зрозуміло, кожна країна має свої інтереси, що визначають ступінь їхньої реакції, глибину обурення і готовність до компромісів. Крім того, подібний виклик вимагає єдності, а цього країнам Євросоюзу останнім часом все складніше досягати.

2. Максимально голосно і публічно форсувати дискурс про швидке настання багатополюсного світу, а значить про завершення епохи гри за одними правилами, і початок періоду, коли можна будувати нові правила. Іншими словами, своєю ескалацією Росія доводить реальність настання нового світопорядку і прагне показати, що навіть якщо домовленості не будуть досягнуті, навіть самі переговори щодо них вже стали можливими і не є табу.

3. Продемонструвати готовність і волю застосувати військову силу для позначення своїх "червоних ліній" на тлі поступового ослаблення свого впливу та звуження власної геополітичної периферії за останні 20 років через тиск зовнішніх гравців, розширення НАТО, архаїзацію власної політичної та соціальної системи, настання нового технологічного устрою, від якого РФ відстає.

4. Вийти на проміжні, нехай і незначні, домовленості зі США, щоб їх потім продати внутрішній аудиторії та зафіксувати новий статус-кво на якийсь час, поки Росія переживає "смутний час" міжсистемного переходу, і коли вона остаточно визначиться з своєю роллю у новому світовому порядку.

В якомусь сенсі перші два завдання РФ вже виконала.

У країнах Заходу поки що немає узгодженого плану дій на випадок російського військового вторгнення, зокрема щодо нового пакету санкцій. Сюди ж нещодавній скандал із заявами командувача ВМФ Німеччини.

Переговори РФ і США вже показали, що світ не той, яким був 30 років тому, і регіональний порядок у Європі (і в Євразії) змінився, ставши більш рихлим і таким, що легше піддається тиску, який зараз намагається продемонструвати Москва.

Потенційною розмінною монетою у всіх цих схемах – локальних, регіональних та міжнародних – виступає Україна. І тут дуже важливо правильно оцінювати ситуацію та приймати рішення виважено та тверезо. Дуже важливими стають комунікація із суспільством та налагодження ефективної логістики.

Виклик 2022 року надзвичайно великий, але й можливості, що відкриваються при належному реагуванні на нього не менш величезні: право визначити свою якісно нову роль у системі міжнародних відносин та сформулювати функціонал на світовій арені, якого у нас ніколи не було чітко протягом усіх 30 років незалежності.