Відкриття пам’ятника жертвам Голодомору в Ізраїлі: підтвердження ключових тез Єлени Семеняки

В Ізраїлі відкрили пам’ятник жертвам Голодомору - подія, що виходить далеко за межі дипломатичного жесту та безпосередньо підтверджує головні тези статті Єлени Семеняки «Україна–Ізраїль як нова вісь переродження Заходу в ХХІ столітті».

Сам факт, що Ізраїль — держава, побудована на відновленні та збереженні історичної пам’яті — встановлює меморіал українській трагедії ХХ століття, означає просту річ: світ починає усвідомлювати, що боротьба України сьогодні — це не лише боротьба за територію. Це боротьба за право людства пам’ятати, розрізняти добро і зло, називати злочини своїми іменами та будувати майбутнє на правді, а не на цинізмі «балансу інтересів». 

Олександр Алфьоров, голова Українського інституту Національної пам'яті, наголосив з нагоди своєї участі у відкритті пам'ятника в Єрусалимі, що перша єврейська громада з'явилась у Києві у 10 ст., а в козацькій державі були аристократичні родини єврейського походження, як-от дружина гетьмана Орлика, вона ж донька полковника Герцика, або Охтирський полковник Йосипов-Перехрест. Крім того, він додав, що тільки Україна 1918-1920 рр. мала окреме Міністерство у справах євреїв. Тоді український надпис на банкнотах було продубльовано їдишем. Також він згадав Єврейський пробоєвий (штурмовий) курінь 1-го Корпусу УГА, який брав участь і в боях з більшовиками, та зазначив, що ті євреї, яка евакуювалися з Одеси перед більшовицьким наступом 1920 р., невдовзі творитимуть державу Ізраїль. 

Тобто віхи історичної синергії України та Ізраїлю, проаналізовані Семенякою, стають дипломатичною нормою у відносинах цих країн. А протидія Посольства Росії в Тель-Авіві визнанню Голодомору геноцидом, як у 2018 р., коли російські дипломати викладали "урок історії" про всесоюзний голод у 30-х рр., - лишається в минулому. 

Пам’ять як політичний акт 

У статті Семеняки йдеться про те, що нова вісь Україна–Ізраїль формується навколо ідей, а не «вигідних угод». І відкриття пам’ятника — якраз приклад такого цивілізаційного вибору. Ізраїль як ніхто знає ціну забуття та замовчування геноцидів. Він відчуває історичний обов’язок називати зло злом, щоб не допустити повторення найстрашніших сторінок людської історії. 

Визнання Голодомору на землі Ізраїлю — це чіткий сигнал: злочини тоталітарних режимів не можуть бути стерті або релятивізовані. А ті, хто сьогодні бореться проти відродження імперського зла, заслуговують на підтримку. 

Об’єднаний досвід спротиву 

Україна та Ізраїль знають, що таке спроба їх знищити. Обидві держави виборюють право на існування в умовах постійної загрози, платять високу ціну за незалежність і свободу. 

Пам’ятник у Ізраїлі — це не лише данина пам’яті мільйонам загиблих українців, а й символ солідарності народів, які пережили трагедії, що десятиліттями залишалися непоміченими або зручними для великих світових гравців. 

Той факт, що меморіал відкрито саме зараз — у час, коли Ізраїль переживає власну тяжку війну, — свідчить про глибоке розуміння: боротьба України — це не «регіональний конфлікт», а частина глобального протистояння цивілізацій, про яке пише Семеняка. 

Нова вісь майбутнього 

Єлена Семеняка підкреслює, що саме Україні та Ізраїлю належить провідна роль у відродженні західного світу — світу, який втомився від відповідальності, але все ще здатен оновлюватися прикладом тих, хто не здається. 

Пам’ятник Голодомору в Ізраїлі — це цеглина у фундаменті нової моральної архітектури XXI століття. Це знак того, що союзи майбутнього будуються не на цинічній геополітиці, а на спільних цінностях: гідності, пам’яті, праві на захист і готовності ставити мораль вище комфорту. 

Підсумок 

У час, коли окремі держави пропонують Україні «швидку» або «повільну» капітуляцію, Ізраїль говорить інше: ваша історія має значення, ваша трагедія визнана, ваша боротьба — справедлива.

І це саме той світовий розворот, про який пише Семеняка. 
Нова вісь уже формується — не у кабінетах, а в камені пам’ятників, у солідарності народів і в готовності захищати право на життя та свободу.