Віра Холодна: життя і смерть блискучої кінодіви з Полтави

Віра Левченко народилася в Полтаві в сім'ї вчителя словесності, котрий викладав у міській гімназії. Коли дівчинці було два роки, сім'я перебралася до Москви, де Віру прийняли в балетне училище Великого театру. 

Провчилася вона там, щоправда, недовго – рідні не заохочували захоплення танцем, і згодом актриса шкодувала, що так і не закінчила балетну школу. При цьому дівчина захоплювалася ковзанами і тенісом, співала, грала на фортепіано і виступала на аматорській сцені.

У 1910 році, на випускному балу по закінченні гімназії, Віра познайомилася з юристом Володимиром Холодним – завзятим автомобілістом і редактором першої в Росії щоденної спортивної газети «Авто». Молоді побралися, а незабаром у пари народилася дочка Женя.

Історики досі сперечаються про те, хто відкрив у Холодній майбутню зірку екрану. Олександр Вертинський писав, що він порекомендував Вірі спробувати свої сили в кінематографі, деякі посилаються на матеріальні труднощі, що змусили жінку прийти на знімальний майданчик. Відомо втім, що перші кінопроби закінчилися невдачею. 

Режисер Володимир Гардін так описував знайомство з Холодною: «Віра тоді вміла лише повертати свою красиву голову і поводити очима наліво і направо – вгору. Щоправда, виходило це в неї чудово, але більше красуня Віра дати нічого не могла». Проте Гардін все ж подарував дівчині епізодичну роль у картині «Анна Кареніна» – дебютантки, що зіграла годувальницю сина Анни, навіть немає в титрах. 

Рік по тому, після головної ролі у фільмі «Пісня торжествуючої любові», поставленому за оповіданням Тургенєва, все змінилося. Фільма (саме так, в жіночому роді, тоді називалися художні кінострічки) стала тріумфом Холодної, першою сходинкою на вершину слави. Глядач валом повалив у кінотеатри. У Харкові ажіотаж був таким, що в кінотеатрі «Ампір» розбили всі вікна, а для приборкання натовпу, що штурмував зал, довелося викликати загін кінної поліції. 

Студія Ханжонкова негайно уклала з Холодною контракт терміном на три роки, але незабаром її перекупив інший продюсер (хоча слова «продюсер» у російському кінематографі ще не було) – Дмитро Харитонов. Про гонорари, які отримували перші російські зірки кіно, їхні колеги в театрі не могли і мріяти.

З того часу Віра працювала переважно з режисером Петром Чардиніним, який зняв навесні 1917-го драму «У каміна» за участю трьох королів німого кіно – Вітольда Полонського, Володимира Максимова і Віри Холодної. Комерційний успіх картини побив усі рекорди – московський «Кіно-журнал» відзначав, що в Одесі стрічка безперервно демонструвалася протягом 90 днів, а в Харкові – 72 дні, при цьому кожен показ збирав величезні черги за квитками. 

Велика частина акторської кар'єри Холодної припала на роки Першої світової – чоловік був на фронті, а Віра брала участь у благодійних концертах та зборі коштів на армійські потреби – військові називали її «своєю Вірочкою». 

Революційний жовтень 1917 року застав актрису в розпал зйомок фільму «Княжна Тараканова». Нова влада цінувала Холодну, тому, як пише сестра актриси, «відпускали електроенергію і плівку по можливості безперебійно». 

У наступному році, після виходу на екрани картини «Живий труп», Віру помітив Станіславський і запропонував їй вступити у трупу МХТ. Костянтин Сергійович навіть пообіцяв кінодіві роль Катерини у «Грозі», але робота над роллю означала припинення зйомок і... актриса зробила вибір на користь «Великого німого».

Навесні 1918 року Холодна відправилася на зйомки до Одеси – на Французькому бульварі Харитонов побудував павільйони кіностудії. Коли у грудні того ж року місто зайняли французькі війська і частини Добровольчої армії, Віра отримала запрошення зніматися за кордоном, які рішуче відхилила. І навіть публічно заявила, що не покине країну у важкий для неї час. 

Її фільми продовжували йти з величезним успіхом – у фешенебельному «Кіно-Уточкіно» на 339 місць не було відбою від охочих потрапити на фільми «з Холодною». Давала вона і благодійні концерти, перераховуючи гроші Червоному Хресту. 

Поряд із зіркою вважали за честь з'явитися «кращі люди міста» – військовий губернатор Гришин-Алмазов, французький генерал Анрі Фрейденберг, консул Еміль Енно, високопоставлені білі офіцери. Серед її знайомих був і агент ЧК Жорж Лафар, і колега-актор Петро Інсаров, котрий теж працював на більшовиків. Звідси і чутки про співпрацю Холодної з новою владою, що нібито намагалася через неї дати величезний хабар Фрейденбергу в обмін на евакуацію з Одеси французького експедиційного корпусу.

У лютому 1919 року, повертаючись у готель «Бристоль» після спектаклю, актриса впала у сніг із саней, що перевернулися, і наступного дня злягла. Діагноз був невтішний – «іспанка». Вірус грипу, що за лічені місяці забрав життя 50 млн людей – більше, ніж Перша світова війна. 

Захворівши, Холодна переїхала до матері – в будинок на Соборній площі, який зберігся донині. Зірка німого кіно померла 16 лютого 1919 року в половині восьмого вечора. Попрощатися з нею прийшли тисячі людей, у багатьох театрах відмінили спектаклі, панахида пам'яті Холодної пройшла у МХТ. Самі похорони (актрису нарядили в один з кращих туалетів) стали її останньою картиною – фільм «Похорон Віри Холодної» був одним із лідерів прокату. 

Відразу почалися спекуляції щодо причин її відходу з життя. Тут і отруєння білими ліліями, надісланими консулом Енно, і вбивство Гришиним-Алмазовим на грунті ревнощів, і розстріл революційними матросами, що вже зовсім неймовірно. При цьому для всіх, хто знаходився поруч із актрисою в її останні дні, все було дуже очевидно.

Могила Холодної на Першому християнському кладовищі Одеси не збереглася – некрополь був зруйнований радянською владою в 1932 році. 

Чоловіка Віри, Володимира, ГПУ розстріляло в тому ж 1919-му, одна її сестра так і залишилася в Одесі, ставши балериною Одеського театру опери і балету, інша в 1919 році вийшла заміж за грека, удочерила дітей покійної сестри і перебралася до Стамбулу. Брат чоловіка, Микола Холодний, був видатним вченим-ботаніком, його ім'я дотепер носить Інститут ботаніки НАНУ. 

Всього за п'ять років – з 1914 по 1919-й – Віра Холодна знялася майже у 40 фільмах  і стала ведучою кіноактрисою свого часу. До нас дійшли лише вісім картин з її участю, а пам'ять про актрису, що народилася і померла в Україні, увічнена головним чином в Одесі. У місті є площа її імені, на Преображенській вулиці, навпроти будинку, в якому померла Холодна, встановлений бронзовий пам'ятник. 

Вона багато встигла за 26 років. Щонайменше достатньо, щоб і через сто років після смерті ім'я Віри Холодної звучало як символ епохи.

Максим Суханов, Lenta.UA

На головному фото: кадр з фільму «Похорон Віри Холодної»