Як можна забрати з собою все життя?!

Спочатку валізка була маленька - звичайна ручна поклажа. Туди я кинув запас одягу від сили на тиждень - труси, шкарпетки та пару футболок. Навіщо брати більше – ми ж сюди обов'язково повернемося.

Десь через тиждень із запровадженням комендантської години та складністю переїзду мостами, мені стало зрозуміло, що запас одягу має бути хоча б на місяць - мало що. До трусів і шкарпеток додалася пара спортивних костюмів, пара кросівок та курток. Так маленька валіза перетворилася на велику валізу.

Ще через тиждень мені стало зрозуміло, що російські ракети б'ють не стільки по військових об'єктах, скільки по житлових будинках і я збільшив запас одягу так, щоб прожити без даху над головою хоча б рік.

Вчора.

Я подивився хроніки з Маріуполя, де фашисти практично зрівняли із землею ціле місто. Я плакав.

Який я дурень.

Які футболки, які труси – ці тварюки можуть знищити молочні зубки моїх дітей, що лежать у тумбочці біля ліжка, підірвуть те перше глиняне серце зі словом Тато, зроблене сином коли йому було ще тільки три, наші улюблені фоторамки на всіх домашніх стінках та полицях, де ми щасливі всі разом. А ще взявши шкарпетки та труси, ми залишили вдома дитячі грамоти та дипломи, які наші сини отримували за свої здобутки.

Я все кинув і поїхав додому - забирати пам'ять - забирати з собою наше щасливе життя. Життя, яке ці тварюки вирішили раптово покалічити.

Я зайшов у нашу квартиру – нашу нірку.

Пройшов кімнатами, заглянув у нашу спальню, посидів на чолі великого обіднього столу, за яким ще місяць тому щотижня збиралася вся наша велика родина.

А потім.

Я сів на дитяче ліжечко мого сина, закрив обличчя руками в якомусь абсолютному шаленстві.

Як, як млинець можна забрати з собою все життя?!

Як можна відвезти все те щастя, яке вони у нас в мить відібрали?! У які валізи можна помістити пам'ять, емоції, спогади?

Як можна відвезти від бомбардування улюблений вид з вікна та улюблений двір.

Як відвезти наших добрих сусідів та родичів розкиданих мікрорайоном.

Як відвезти вечірні прогулянки набережною Дніпра та спогади з дитячого майданчика, де син розбив собі підборіддя.

Як відвезти пам'ять про новосілля, на яке ми збирали багато років і на яке ми чекали не менше, ніж сина.

Ненавиджу вас росіяни.

Ненавиджу і вже ніколи не пробачу.

Не буду нічого забирати.

Взяв запас трусів та шкарпеток на тиждень та поїхав працювати.

Навіщо купувати більше.

Я вірю, ми переможемо і обов'язково сюди повернемось.