Як Петро I ледь не перетворив Україну в Сербію

Серби втратили свою державність у XV столітті, коли території південних слов'ян були завойовані Османською імперією, — нагадує сайт «Кирилиця».

Ще до початку чергового конфлікту Росії з турками сербська військова еліта висловила відданість православному царю, пообіцявши виступити на боці Росії.

У 1710 році Османська імперія оголосила війну Петру I, і цар двічі звертався до австрійських сербів, шукаючи їх підтримки в боротьбі з «басурманами». Російсько-турецька війна 1710-1713 рр. завершилася перемогою Османської імперії, яка повернула собі Азов. Чорногорці і серби, що воювали на стороні Петра I, попросили у самодержця притулку, і в 1823-му цар заради зміцнення південних кордонів видав указ про «намір в наших українських містах розмістити кілька полків кінних гусарських з сербського народу».

Реалізація плану була доручена чорногорцу Івану Албанезу, але він зумів залучити лише 300 сербів, яких спочатку планувалося розмістити в районі фортеці Тор (сьогодні місто Слов'янськ), однак згодом відправили в Царицин (нині Волгоград).

Новий виток цієї історії почався вже при дочці Петра — імператриці Єлизаветі, коли в 1751 році до російського посланника у Відні звернувся полковник австрійської служби Іван Хорват з проханням про дозвіл йому та іншим сербам оселитися в Росії.

Йшлося про так званих граничарів (від нім. Grenze — межа), які несли прикордонну і військову службу і за це звільнялися від сплати податків і мали певну автономію. Поселення граничарів на Балканах були влаштовані за козацьким принципом.

У 1751 році прибуло 419 осіб, а через десять років в Новій Сербії (на території сучасної Кіровоградської області) осіли тисячі південних слов'ян. Столицею цієї адміністративної одиниці став військове місто Новомиргород — нині райцентр Кіровоградської області в годині їзди від Кропивницького. Нова Сербія мала автономний статус і підпорядковувалася безпосередньо Сенату і Військової Колегії. Її першим головою був Хорват, що отримав чин генерал-майора. Поселенці ділилися на гусарські полки і роти-шанці.

У 1754 році в Нову Сербію були переселені українські козаки, з яких було сформовано Новослобідський козацький полк. Конфлікти (включаючи збройні) між запорожцями і іммігрантами-сербами були регулярними, обидві сторони закидали скаргами імператрицю.

Крім того, поселенці Нової Сербії в 1756-1758 роках влаштовували набіги на польські землі, звідки викрадали не тільки худобу, але й жінок і дітей. Також сербські гусари напали на кримських татар, які переганяли під охороною козаків худобу для продажу в Польщу (відповідно до міжнародної угоди). Нарешті, почалися заворушення серед самих поселенців. У 1760 році спалахнуло повстання солдат проти Хорвата і його офіцерів, які недоплачували їм платню.

У грудні 1763 року був проведений перепис, який встановив, що з 2674 жителів Нової Сербії сербами за національністю були тільки 1043 осіб.

У 1764-му Катерина II вирішила скасувати автономію і включила Нову Сербію до складу створеної Новоросійської губернії. В кінці XVIII століття її жителі були приписані до державних селян, офіцери отримали дворянство й маєтки. Частина сербів пішла на Кубань, де злилася з місцевими козаками.

На ілюстрації: карта нової Сербії