З прицілом на Путіна: що показує Україні венесуельський слід Трампа

Нещодавно Кеті Міллер, дружина радника президента США з внутрішньої безпеки Стівена Міллера, опублікувала фото Гренландії, забарвленої кольорами американського прапора, з підписом «Скоро». Сам Міллер заявив, що малюнок його другої половинки – «це була офіційна позиція уряду США від початку адміністрації Трампа». «На яких підставах Данія претендує на контроль над Гренландією? На чому ґрунтуються їхні територіальні претензії? Чому Гренландія є колонією Данії?» – зазначив він. Відповідаючи на запитання про можливий силовий сценарій, Міллер натякнув, що війни через Гренландію не буде, але при цьому й силового захоплення острова він виключати не став: «Немає жодної необхідності навіть думати чи говорити про це в контексті військової операції. Ніхто не воюватиме зі Сполученими Штатами у військовий спосіб через майбутнє Гренландії».

У даному контексті прем'єр Данії (тобто держави, яка володіє Гренландією) вже заявила, що до цих американських сигналів треба ставитись дуже серйозно. При цьому вона додала, що захоплення острова США стане початком розвалу НАТО.

Politico пише, що США можуть встановити контроль над Гренландією вже найближчими місяцями. Це може статися напередодні проміжних виборів у США у листопаді та до 250-річчя незалежності США 4 липня, зазначають експерти та чиновники, з якими спілкувалося видання. Загалом ризик названий «реальним і серйозним». «Методи США, ймовірно, відрізнятимуться від венесуельського сценарію: замість військової операції можуть використовуватись політичний вплив, зокрема спроби підкупу місцевих політиків. Захоплення Гренландії може серйозно поділити союзників НАТО та ЄС навіть більше, ніж питання підтримки України. Копенгаген навряд чи отримає таку саму підтримку, як і Київ», - підсумовує газета.

У той же час The Economist повідомляє про те, що в Білому домі вирує робота над угодою для Гренландії: «Американські чиновники обговорюють можливість запропонувати острову так званий Договір про вільну асоціацію (COFA), який історично поширювався на невеликі країни Тихого океану. Договори COFA дозволяють американським збройним силам вільно діяти у країнах-учасницях, з додатковою перевагою у вигляді безмитної торгівлі. При цьому ЦРУ та Агентство нацбезпеки США посилили стеження за рухом за незалежність Гренландії та отримали завдання виявляти місцевих жителів, які симпатизують Америці».

Тим часом, як передає The Wall Street Journal (WSJ), у вівторок, 6 січня, Дональду Трампу представили доповідь ЦРУ, в якій оцінюється готовність політичних сил Венесуели до тимчасового управління республікою. На думку розвідки, найближчі соратники Мадуро, зокрема й віце-президент Делсі Родрігес, підходять для цього більше ніж опозиція. Проте американський президент має до Родрігеса список вимог. Нині провідні світові медіа активно обговорюють, якими будуть наступні кроки США.

За даними Politico, адміністрація Білого дому має бачення, як проходитиме тимчасове управління Венесуелою. Від Делсі Родрігес, яка вже прийняла присягу виконувача обов'язків глави держави, вимагається: посилити боротьбу з наркотрафіком, вислати з країни іранських, кубинських та інших агентів з ворожих Вашингтону мереж, а також припинити продавати нафту противникам США - це базовий мінімум. Після цього американські чиновники очікують, що Родрігес проведе вільні вибори і піде у відставку.

Після захоплення Мадуро в ніч на 3 січня Дональд Трамп запевнив, що американське панування в Західній півкулі більше ніколи не буде сумніватися і ці жорсткі слова Associated Press називає нагадуванням про часи американського імперіалізму.

Втім, американські законодавці-республіканці заявили, що Трамп не планує захоплювати та окупувати Венесуелу, зазначає Reuters. «З їх слів, Сполучені Штати не чекає ще одна нескінченна війна на кшталт конфлікту в Афганістані. Що стосується відновлення енергетичної інфраструктури Венесуели, про яке Дональд Трамп говорив в інтерв'ю NBC, воно займе близько півтора року. Він наголосив, що нафтовим компаніям доведеться витратити значну суму, але не уточнив, яку саме. Все це допоможе зменшити ціни на енергоносії, переконаний Трамп», - резюмує агентство.

Про інтерес світових гравців нафтогазового ринку до Венесуели пише і Bloomberg: «Раніше Делсі Родрігес обіймала посаду міністра фінансів та керувала міністерством нафти. У неї залишилися зв'язки з бізнесом та великий досвід управління нафтовим сектором. Саме це, на думку інвесторів та трампівської адміністрації, робить її більш підготовленою до стабілізації венесуельської економіки. Своєю чергою, Сполученим Штатам це допоможе налагодити видобуток нафти та залучити для цього іноземні компанії».

Як зазначає Times, Дональд Трамп приблизно за місяць до операції «Абсолютна рішучість» попередив нафтові компанії про зміни в Венесуелі. Це було швидше натяком, зазначає видання, додаючи при цьому, що план Трампа щодо змін у цій латиноамериканській країні безпосередньо залежить від готовності нафтових корпорацій США до інвестицій.

Тим часом вітчизняні експерти цілком закономірно оцінюють події у Венесуелі під призмою російсько-української війни, хоч і кейс чорного золота також не оминають.

«Це все так красиво. Принизили Путіна. Показали, як робити СВО. Вигнали диктатора з країни, та ще й у в'язницю його запроторили, а не сусідом Асада та Януковича зробили. Чому б не порадіти пересічному українцю, якому завжди було начхати на закони, верховенство права? Тут «наші б'ють» та б'ють друзів Путіна. Ну, класно. Та й Мадуро не є легітимним, чому б тоді, щоб дістати його, не порушити суверенітет іншої країни. Тим більше, там у них і так все погано. А Мадуро завжди підтримував російську агресію. Його точно не шкода. Тим більше ми так давно просили, щоб США повернули собі роль світового поліцейського. І ось на тобі. Повертають. Принаймні напівсвітового. Але це дуже лякає. Ми хотіли поліцейського, котрий відстоює закон і порядок. А що робити, якщо це буде брудний коп із голлівудського кіно? Корумпований поліцейський, який найбільше любить гроші (нафта, рідкісноземельні метали...). Чи не з такими людьми Путін все життя вмів домовлятися? Чи не йому на руку саме такі США? Які ще й зовсім втрачають моральне лідерство. Тим більше, що Венесуела для Путіна - це була скоріше стаття витрат, а не доходів. А нафта звідси, навіть якщо все добре піде, ллється не так швидко. Та й справжність тих рекордних запасів ще треба довести. Бо про них заявляли саме Чавес-Мадуро, що, як усілякі комуністи, вміють вигадувати казки для дорослих», - наголошує інвестиційний банкір та блогер Сергій Фурса.

«Не можна виправдовувати порушення закону та правил справедливістю. Це завжди погано закінчувалося. Завжди. Всі ці правила гри вигадали не просто так. Іноді за законом довго та повільно. Але це єдиний шлях до сталого розвитку. Тому операція США вражає. І лякає. І не факт, що б'є по Путіну. Хоча у росіян зараз така приємна для ока істерика. Наче все це б'є по Китаю. І ще відкрите питання, що буде відповіддю Пекіна. Поки божевільний Кім запустив чергову ракету у морі. Глушити рибу він любить. Але чи це все? Бо є Тайвань. І якщо Трампу можна, то чому не можна Сі? Бо Трамп показав, як можна. Показав, що Путін лох, бо не зміг за три дні, а Трамп зміг. А якщо Сі подумає, що він зможе?», - підсумовує експерт.

У свою чергу дипломат, колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін наголошує: «У Росії зараз виникло три групи проблем через операцію США у Венесуелі. І поки що рішення не проглядаються - навпаки, все буде складніше. Тому ця операція для нас лише у плюс».

Перша група проблем, за словами екс-глави МЗС, є політичною чи статусною: «СРСР, а потім РФ будували свою присутність у Латинській Америці з 50-х років минулого століття і є всі передумови, що зусилля будуть втрачені, цю сторінку є шанс перегорнути. Після втрати Сирії це означатиме майже втрату статусу глобального гравця та його зміну на регіональний і це є прямим результатом російської агресії».

Окреслюючи решту «букету» проблем, пан Клімкін констатував: «Друга група – іміджева. Пропаганда пропагандою, але дурнів у світі немає. Майже всі проводитимуть паралелі між ефективними та ефектними діями США та російської «СВО». Та й нещодавня стратегічна угода між РФ та Венесуелою показує, чого реально варта російська підтримка. Третя, і насправді, головна проблема - енергетична. Маючи гарну взаємодію з Саудівською Аравією та контроль над нафтовими ресурсами Венесуели, США отримають карт-бланш на контроль за цінами на нафту та її потоками. Тобто ті самі карти, про які любить говорити Трамп. Питання лише у тому, як Трамп їх захоче розіграти. Якщо взагалі захоче, бо може потримати у рукаві. Загалом є над чим працювати».

Загалом, за прогнозом багатьох експертів – причому як українських, так і західних – після недавніх подій у Венесуелі не виключено, що позиція Трампа щодо Москви тією чи іншою мірою посилиться. Проте, очевидно, що тут багато залежатиме від фінального рішення пана Трампа щодо гарантій безпеки для Києва, яке власне визначить подальшу траєкторію розвитку подій по кейсу російсько-української війни.