Завтра - день народження одного з засновників знаменитих "Анонімних алкоголіків"

Офіційно у спільноті "Анонімних алкоголіків", яка діє у 141 країні - понад два мільйони членів. Здавалося б – багато, але якщо порівняти з кількістю людей, які потребують допомоги цього чи аналогічних спільнот – десь на рівні відсотка, а то й менше.

Однак відомо воно в основному не стільки за результатами своєї реальної діяльності (про це є різні думки, про які далі), скільки за показом у різноманітних, переважно американських та британських, фільмів та серіалів.

Причина тут проста. По-перше, сценаристам дуже просто в такий спосіб відзначати віхи алкогольної чи іншої залежності своїх героїв - "перестав відвідувати групу", "знову пішов у групу" тощо. По-друге, на "кінозборах" виконавці ролей, сидячи на поставлених у коло стільців, можуть розповідати щось зі своєї біографії учасникам гурту, а насправді – глядачам.

Зазначимо відразу, що вже це натяжка, оскільки серед лідерів реальних АА існує думка, що такі розповіді про свої проблеми на зборах лише посилюють депресію решти учасників - і говорити слід, навпаки, про досягнення.

Ну і тоді вже про головне – на думку противників АА, остаточного успіху у відмові від алкоголю та інших хвороб досягає лише невеликий відсоток учасників. Прихильники АА щодо цифр особливо не сперечаються, але стверджують, що успіху досягають саме ті, хто виконує "програму 12 кроків". Тут, в принципі, мають рацію обидві сторони - адже у будь-якій складній справі кінцевого успіху добиваються не всі, хто її почав.

Що стосується Білла Вілсона, одного з двох засновників товариства АА, що народився 26 листопада 1895, то його біографія давно вже схожа на апокриф, де не посперечаєшся лише з одним - фактом його безперервного пияцтва. Все інше викликає сумнів - наприклад, коли він пише, що, вже втративши бізнес, працював маклером у конторі (так він описує ступінь свого "падіння") і випивав на день дві-три пляшки джину чи віскі на день.

Якщо комусь спаде на думку перевірити це на собі, він легко переконається в тому, що при таких дозах спиртного працювати навіть у найгіршій конторі неможливо. Незрозумілий і ще один факт - повністю відмовившись від спиртного, Вілсон до самої смерті залишався запеклим курцем, навіть коли йому потрібний був кисневий балон.

Помер він від ефіземи легенів - і тут вже зовсім незрозуміло, як людина, яка переборола алкогольну залежність, не змогла перед смертельною небезпекою відмовитися від куріння, хоча механізм залежності і позбавлення від неї тут приблизно однаковий.

Ну а якщо вірити Вікіпедії, що в 60-ті роки Вілсон був активним прихильником використання ЛСД з лікувальною метою, ситуація стає ще незрозумілішою...

Фото: Білл Вілсон Вікіпедія