18 квітня 1870 року I Ватиканський собор прийняв догмат про непомильність Папи Римського

Догмат про "непомильність", (раніше було прийнято перекладати в масовій літературі латинське слово Infallibilitas як "непогрішність"), Папи Римського, досі залишається одним із головних каменів спотикання у діалозі християнських церков, оскільки православна та протестантська церкви його не визнають ("не визнають" - це, повертаючись до світської мови, м'яко кажучи).

Насправді все не так просто. Цей догмат має навіть два "дні народження" - сьогоднішній і 18 липня 1870 року, коли було проголошено католицьку догматичну конституцію Pastor Aeternus. Вся справа в тому, що I Ватиканський собор почав свою роботу 8 грудня 1869, перервався 20 вересня 1870, але так і не відновився свою роботу - як це нерідко буває, в релігію втрутилася політика: в 1870 італійські війська увійшли в Рим і поклали край більш ніж тисячолітній папській владі.

Не вдаючись в обговорення суто теологічних питань, скажімо, що історики вважають І Ватиканський собор ідейною перемогою ультрамонтан - ідеології та течії в Римській католицькій церкві, яка виступала за жорстке підпорядкування національних католицьких церков Папі Римському, а також захищала верховну владу пап над світськими. Друга частина цієї доктрини була вирішена силою світської зброї - в 1870 році італійські війська увійшли до Риму, Папська область (Stato della Chiesa - теократична держава, що керувалася Папами) скоротилася до розмірів нинішнього Ватикану, а ультрамонтанство зійшло нанівець.

Проте рішення Ватиканського собору залишилися в силі, а з ними - догмат про непомильність (непогрішність) Папи Римського. Ось тільки сучасне його тлумачення католицькою церквою відрізняється від універсальності. яке приписувалося йому у запалі боротьби іншими християнськими церквами. Як пояснюють католицькі богослови, Infallibilitas в даному випадку треба перекладати з латинського не як непогрішність, але як непомильність.

Причому область застосування цього терміну обмежена рамками вчення Церкви, що стосується віри чи моральності, і означає, що коли Папа Римський проголошує щось у цій галузі ex cathedra, тобто як глава Церкви, він і захищений від самої можливості помилятися . Отже «непогрішність» у цьому значенні в жодному разі не означає «безгрішності» Папи.

Простіше кажучи, всупереч тому. що можна почути в релігійних дискусіях на рівні пересічних віруючих, Папа Римський зовсім не може в житті "робити, що захоче", залишаючись при цьому, з погляду католиків, "безгрішним" - теза, яка звучала тим менш переконливо при згадці про часи династії Борджіа, що "подарували" католицькому світу двох римських пап, один з яких роздавав кардинальські шапки своїм родичам.

Проте все це не скасовує того, що і в галузі релігії догмат Infallibilitas, як вже було сказано, не визнається ні православними, ні протестантами.

Фото: I Ватиканський собор Вікіпедія