90 років тому польська влада почала пацифікацію українців Галичини

У 1919 — 1921 рр. Радянська Росія фактично програла війну Другої Речі Посполитої, тому за Ризьким мирним договором 1921 року західна частина українських і білоруських земель відійшла до Польщі. При цьому, включення до складу Польщі Східної Галичини і Волині супроводжувалося цілою низкою умов, а саме: дотриманням прав української меншини на створення національної автономії; отримання освіти рідною мовою; свободу віросповідання; свободу політичних об'єднань і культурних організацій і т.п.

Практично жодна з цих умов так і не було виконана, мало того, українське населення піддалося культурному, політичному і релігійному насильству і терору. Так, з 2879 українських хат-читалень, що існували в 1914 році, в 1923 році залишилося тільки 832. На Волині, де українське населення складало близько 77%, лише в 11% шкіл викладання велося українською мовою.

За розпорядженням польської влади закривалися українські церкви, ліквідовувалися українські школи, бібліотеки та гуртки, піддавалися гонінням українські вчителі і священники. Одночасно, польський уряд роздавав землі військовим поселенцям («осадникам») з центральної Польщі, яким надавалися кредити і податкові пільги. Навіть сама назва Галичина була офіційно змінена на Східна Малопольща...

Все це призвело до радикалізації значної частини місцевої української молоді та акціях саботажу з боку ОУН. Йшлося насамперед про псування телефонних і телеграфних ліній, а також залізничного полотна, підпали будинків і майна поляків. Так, за даними польської преси, в серпні-вересні 1930 року підпали склали 83% всіх актів саботажу.

Рішення про «утихомирення» Галичини було прийнято 1 вересня 1930 роки після консультацій президента Польщі Юзефа Пілсудського з міністром внутрішніх справ. Перші каральні акції почалися 16 вересня і тривали до 30 листопада, охопивши 450 населених пунктів в шістнадцяти районах Східної Галичини. Зачистки здійснювали шістнадцять поліцейських рот, які оточували села, проводили обшуки і допитували жителів. З кінця вересня в пацифікації брали участь і військові підрозділи, що відрізнялися особливою жорстокістю і займалися переважно «екзекуціями». Заарештованих за заздалегідь складеними списками збирали в громадських приміщеннях, де кожному наносили двадцять п'ять — тридцять ударів батогом, примушуючи вимовляти здравиці на честь Пілсудського і співати польський гімн.

Оскверненню піддавалися написи українською мовою, портрети Франка і Шевченко і т.п. Громада кожного «пацифіцікованого» села мала заплатити контрибуцію польської поліції та армії продовольством, худобою і фуражем. На практиці подібні акції супроводжувалися нанесенням шкоди майну селян і відвертим грабунком населення.

За українськими даними жертвами побоїв стали тисяча триста п'ятдесят сім осіб, серед них 93 школярів (починаючи з восьми років), понад 40 жінок були зґвалтовані, загинуло 13 осіб. 1739 осіб (переважно студентів і школярів) були заарештовані. Закривалися осередки «Просвіти» і «Сокола», а до кінця 1930 року в Галичині залишилося тільки чотири державні школи з українською мовою навчання.

Майже вся українська діаспора в США та інших країнах виступила із засудженням дій польської влади, в деяких столицях пройшли багатолюдні демонстрації, були направлені звернення президенту США, Генеральному секретарю Ліги Націй і т.д.

В кінці 1930 року темі пацифікації було присвячено близько 160 статей в англомовній пресі, 400 статей в німецьких і австрійських виданнях, а 14 жовтня в Manchester Guardian вийшов великий матеріал «Польський терор на Україні», автор якого описував зловживання польської поліції та армії в Східній Галичині.

16 грудня 1930 року депутати британського парламенту звернулися до генерального секретаря Ліги Націй з проханням про проведення розслідування. В результаті був створений спеціальний комітет з вивчення стану української національної меншини. Його робота співпала з активізацією діяльності ОУН навесні 1931 року, що було використано польськими дипломатами, які звинуватили українських радикалів в провокуванні каральних акцій. 30 січня 1932 року Ліга Націй прийняла резолюцію з українського питання, яка в цілому поклала відповідальність за пацифікацію на українських націоналістів, хоча і підтвердила факти зловживання з боку польської влади. Комісія задовольнилася обіцянкою Польщі покарати винних у перевищенні повноважень і висловила жаль з відмови виплатити компенсацію постраждалим.

Разом з тим кампанія пацифікації привела до посилення української національної самосвідомості і радикально загострила українсько-польські відносини в Галичині і на Волині.

На ілюстрації: читальня «Просвіти», зруйнована в ході пацифікації. Княгиничі, 1930 рік