Бернем замість Стармера: що означає для України прем'єрська рокіровка по-британськи

Сказати, що відставка пана Стармера стала громом серед ясного політичного неба, не можна. Його відходу навіть у власній партії чекали вже досить-таки давно. За два роки перебування біля прем'єрського керма він устиг пережити кілька важких криз, а після провалу лейбористів на муніципальних виборах 7 травня поточного року зміна господаря Даунінг-стріт, 10 сприймалася як питання часу — не більше й не менше.

Остаточним «вердиктом» лідеру лейбористів став успіх його головного конкурента — тепер уже колишнього мера Манчестера Енді Бернема, який 18 червня впевнено переміг на позачергових виборах депутата парламенту від округу Мейкерфілд на північному заході Англії. На внутріпартійних дебатах 19 червня Кір Стармер намагався переконати своїх колег по партійному цеху в тому, що здатний і далі керувати країною, а Бернем поки не заслуговує на довіру, але його зусилля виявилися пострілом у молоко.

Свій виступ про відставку пан Стармер розпочав з того, що обрання главою уряду було моментом, яким він найбільше пишається у своєму житті, оскільки йому вдалося повернути партію до влади після 14 років в опозиції. Власне, після екскурсу в історію та міркувань про політичні хитросплетіння по-британськи, Кір Стармер відмовився від посади лідера лейбористів. Далі він повідомив, що вже обговорив свою відставку з королем Карлом III і розповів, як бачить процес транзиту влади: до обрання нового прем'єр-міністра, яке має завершитися до осені, пан Стармер продовжить виконувати свої обов'язки.

Процес висунення кандидатів у лідери партії розпочнеться 9 липня і завершиться 16 липня, перед тим як Палата громад піде на літні канікули. Якщо у вищезгаданого Бернема не буде конкурентів, він зможе стати новим прем'єром уже 17 липня.

Тим часом, за інформацією The Guardian, ексміністр охорони здоров'я Вес Стрітінг вступить у внутрішньопартійне дербі з Бернемом за найвищу посаду. Для цього йому потрібно заручитися автографами не менше 81 депутата, тобто 20% однопартійців. Якщо йому це вдасться, на лейбористів чекатимуть внутрішньопартійні вибори.

Відхід Кіра Стармера, зазначимо, став черговою ланкою в ланцюгу відставок прем'єр-міністрів, запущених у 2016 році відомим процесом Brexit. За останні десять років він уже шостий британський лідер, який не допрацював до кінця свого терміну. І, до слова, відхід Стармера якраз збігся з річницею референдуму про вихід Великої Британії з Євросоюзу (ЄС).

Плебісцит зразка 23 червня 2016 року запустив на Туманному Альбіоні маховик викликів, з якими поки що не зміг упоратися жоден тамтешній уряд. Відділення від ЄС призвело до стагнації економіки, зростання податків, погіршення системи охорони здоров'я тощо, тощо.

Зрештою, кожен новий британський Кабмін був приречений займатися кризовим менеджментом, який, втім, призводив усе до нових і нових колапсів. Девід Кемерон, який ініціював «Брекзит», подав у відставку одразу після оголошення підсумків голосування, потім Тереза Мей змушена була піти через нездатність провести через парламент угоду з ЄС щодо «Брекзиту». Борис Джонсон, який змінив її і відомий у нашій країні як «Джонсонюк», просидів у прем'єрському кріслі 3 роки і 48 днів, а його наступниця Ліз Трасс поставила рекорд, перебуваючи в кабінеті глави уряду всього 44 дні.

Останній у черзі прем'єрів-консерваторів Ріші Сунак змушений був передати владу в липні 2024 року через нищівну поразку Консервативної партії на парламентських виборах. Прихід до влади лейбористів не зміг переломити цей тренд: Стармер у підсумку поповнив список британських лідерів, які достроково змушені були залишити високу посаду.

Заява Кіра Стармера про відставку, яка очікувалася, але все одно стала сенсацією, широко обговорюється у світі. Хтось бачить у цьому черговий прояв «прокляття "Брекзиту"», хтось вважає, що сер Кір — не надто хороший політик, який перетворив на катастрофу своє правління, що розпочалося з тріумфу.

«Оціпенілий перед викликами влади: як Стармер перетворив тріумф на трагедію? Мало хто описав би його як драматичну фігуру, але траєкторія політичної кар'єри Кіра Стармера виявилася майже шекспірівською: всього 11 років на те, щоб пройти до парламенту і привести Лейбористську партію до перемоги на виборах, яку багато хто вважав неможливою, а потім, за два роки, повністю це перекреслити. Його падіння стало відображенням безпрецедентної епохи, коли лояльність виборців розпорошилася, двопартійна гегемонія розкололася на п'ять частин, а лейбористи вперше зіткнулися з реальною загрозою як зліва, так і справа», — пише The Guardian.

«Можливо, ніхто б не зміг належним чином провести партію через усе це. Але навіть найближчі союзники та прихильники Стармера визнають, що значна частина провини лежить на ньому. Жоден прем'єр-міністр сучасності не виглядав настільки підходящим для цієї ролі на папері і не виявлявся настільки фундаментально непридатним на практиці. Дехто каже, що ключовою причиною його невдачі була повна відсутність у нього системи політичних переконань. Якщо у Стармера колись і був цілісний план управління, він розвалився практично при першому контакті з реальністю», — підсумовує видання.

Водночас італійська La Stampa констатує: «Прокляття "Брекзиту". Хороша була б назва для серіалу Netflix. 23 червня — десята річниця катастрофічного референдуму, який, попри мінімальний розрив (51,9% за вихід, 48,1% за збереження членства в ЄС), здійснив безпрецедентний вплив на британське політичне життя. З того часу прокляття шість разів обрушувалося на Даунінг-стріт. Шість негренят, що падають, як кеглі, — схоже на сюжет із якогось роману Агати Крісті. Очевидно, місія була нездійсненна, адже британська економіка так і не відновилася після цього. Шість прем'єр-міністрів за десять років. Такого не було навіть за часів Першої республіки в Італії. Перші п'ять були консерваторами. А тепер і Кір Стармер, лейбористський лідер, який здобув переконливу перемогу не стільки завдяки якимось власним заслугам, скільки через доведену некомпетентність інших. Тепер потрібен екзорцист, щоб зняти прокляття "Брекзиту". Ще належить з'ясувати, чи є Енді Бернем, лівий депутат від Лейбористської партії, підходящою кандидатурою. Або ж він стане сьомим "негренятком"».

56-річний Бернем, зазначимо, був активно залучений до підтримки України з самого початку повномасштабного вторгнення путінської Росії. У квітні 2026 року Енді Бернем і мер Ліверпуля Стів Ротерам зустрілися у Великій Британії з українською делегацією, до якої увійшли мери Львова Андрій Садовий та Бучі Анатолій Федорук.

Енді Бернем уже намагався стати лідером Лейбористської партії — двічі балотувався і двічі зазнав поразки. Однак третій «квиток», як прогнозують провідні британські медіа, може стати щасливим, оскільки якраз після заяви Кіра Стармера про відставку чимало депутатів-лейбористів згуртувалися навколо новообраного депутата від Мейкерфілда, прокладаючи шлях до його майбутнього.

Енді Бернем народився в Ліверпулі у 1970 році, проте виріс у Калчеті — тихому приміському селищі в графстві Чешир, недалеко від Воррінгтона. Його батьки були палкими прихильниками Лейбористської партії, тому інтерес до політики у сера Бернема з'явився, як зазначає The Daily Telegraph, мало не з пелюшок.