“Без краплі страху і натяку на програш”, – Даниїл Гончаренко про війну, сім’ю та мобільні госпіталі

Так, 1 жовтня, його і тисячі усіх причетних привітає Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний. А вже за тиждень, 6 жовтня 2023-го, Йому виповниться 21, повідомляє renew.org.ua.

Він не бив себе в груди. Він не називав себе патріотом і не рвав на собі рубаху, волаючи “Я-українець”. Він чітко усвідомлював свою місію і тихо виконував її.

“Гробзя” – позивний, який, за іронією долі, отримає під час повномасштабного вторгнення. Дивакувате “ім’я”, яке ще більше загартує, зробить його сильним, вольовим і незламним…

Постать, яка вражає з першого кроку, з першого погляду, з першого слова

Наше із ним знайомство почалося з проникливого доброго погляду, щирої широкої посмішки і нетиповим вітанням басом: “Бажаю здоров’я!”. Мені назустріч йшов впевнений у собі, статний і, не за віком, мудрий молодий мужчина. Крокуючи один одному на зустріч, ми протягнули руки. Мою долоню стиснула справжня чоловіча сильна долоня кремезного хлопчини: “Даня – Альона.” На момент нашого знайомства йому було 20. 

Сильний. Вольовий. Принциповий

Стриманий і разом з тим емоційний. Вимогливий і дещо принциповий. З ним легко і не просто водночас. Волелюбна особистість із сталевим стрижнем всередині. 

Знайомтеся: Даниїл Гончаренко. Киянин в  п’ятому поколінні, дитинство та юність якого минули на столичних “Теремках”. Скромний і вихований, допитливий “чомучка”, який був і залишається напрочуд уважним, спостережливим і вимогливим як до себе, так і до оточуючих. Наділений фантастичним магнетизмом, в якому віртуозно поєдналися сили інтуїції та професійної діяльності. Даня – особистість. За щоб не брався, все йому вдається вправно. А цілеспрямованість йому привили великий спорт і гідні вчинки для наслідування старшого брата Артема, який став для нього взірцем. Перші відкриття, заробітки, бізнес тощо. Старший брат став тим прикладом, на помилках якого менший вчився. Артем довів малому, що можна досягти всього, маючи голову на плечах і не розпорошуватися на дрібниці. А головне, за будь-яких обставин, не наступати на ті граблі, стусанів від яких отримав старший брат.

Даниїл Гончаренко: “Життя – це чималі виклики з крутими сходами. І як би ти не оступався, завжди треба підніматися  попри усі перешкоди на своєму шляху і не оглядатися назад. Я ставлю цілі, я до них впевнено йду. Інакше ніяк! Головне – не здаватися…”

Даниїл – хлопчина, який завжди притягував  собі подібних. Так було в шкільні роки, в юності, так сталося й в свідомому віці. Цей дар він не розгубив і по ці пори. Напрочуд вихована, стримана молода людина, з неперевершеними вміннями цінувати дружбу і кожну мить в своєму житті. 

Малий Данька зростав в простій сім’ї, де моральні цінності були і залишаються в пріоритеті. Батьківський дім – місце, де панують любов, повага, а ще неабияка підтримка і розуміння.  Місце, куди хочеться завжди повертатися і не важливо з яких причин: чи то за слушною порадою, чи просто побути в колі сім’ї за смачною маминою вечерею. Тут завжди почують і зарадять з будь-якого питання.

Даниїл Гончаренко: “В нас з батьками склалися офігенні стосунки: максимально відкриті один одному. Ми завжди, під час дискусії, знаходимо шляхи вирішення будь-якої проблеми, від рішення можна впевнено відштовхнутися і крокувати далі.”

Прагнути кращого – навичка, яку набув цей впертий юнак у великому спорті. Він був професійним спортсменом з греко-римської боротьби. Планував і далі розвиватися, вдосконалюватися і зростати. Однак, від отриманої серйозної травми правого коліна, довелося відмовитися від своєї мрії: пов’язати своє життя із професійною спортивною кар’єрою. Він кардинально змінює спортивний напрям. В його житті з’являється армреслінг.  Саме спорт навчить його відрізняти головне від другорядного. Від тренувань він не відмовлявся ані на мить. Навіть будучи студентом 1-го курсу, Гончаренко-менший, не втомлюючись, продовжить займатися по 4-5 разів на тиждень. Часу на “потусить” в нього бракувало, та й бажання, відверто кажучи, не мав. 

Заняття спортом неабияк вплинуть на його подальші життєві принципи, а погляд сфокусується на важливих речах, аби вийти у свідомому віці на достойний рівень.

Даниїл Гончаренко: “Я в прямому сенсі слова загартований великим спортом. І щоб гідно змагатися на будь-якому рівні, треба невтомно пахати. Пахати навіть тоді, коли б здавалося не має сил, попри усі “не хочу”. Я точно знаю, що просто так нічого не дається. Тому так і в житті склалося, щоб вийти на належний рівень, я багато вкладав в себе і багато в чому собі відмовляв. На чашах вагів завжди лежали приорітети і холодний розум. З холодною головою легше мислити, легше приймати важливі рішення, легше аналізувати. Я люблю подумати, перш ніж щось зробити або сказати”.

Роки, які стерті з пам’яті

2014 рік. Київ. Майдан Незалежності. Революція гідності. Далі антитерористична операція на сході нашої країни. Йому на цей час 12. Ніби і дорослий, але ще такий малий. Підлітковий період не пам’ятає. Через 8 років його зітре з пам’яті серйозне поранення “повномасштабки”. Саме батьки допоможуть заповнити “порожню нішу” сина спогадами.

Даниїл Гончаренко: “Я запитував у батьків, що я робив в 14 років. Моє ставлення до подій. Вони відтворювали цей стертий з пам’яті період”.

Без краплі страху і натяку на програш 

Даня наділений аналітичним мисленням. Здатний проаналізувати будь-яку ситуацію, зіставити факти, зробити висновки, до слова, всю отриману інформацію майстерно розподіляє на логічні складові і структурує отриманий результат. Думки про повномасштабне вторгнення почали закрадатися років з 16. Коли його коло друзів активно розширюватиметься військовими, які ще в АТО втратили кінцівки, які пройшли Іловайськ, Дебальцево, Луганськ, Донецький аеропорт. Вони були набагато старші за мого Героя Даню. Безкінечні розмови про війну йому були часто незрозумілими, але цікавими. В 22-му році, за місяць “ДО” він чітко усвідомить факт неминучого вторгнення. Коли саме відбудеться ніхто не знав. В сім’ї все частіше і частіше почали збиратися з цього приводу і обговорювати план дій і місце зустрічі. Вже 24 лютого 2022 року точкою збору стане, як і домовлялися, батьківська квартира. 

Даниїл Гончаренко: “Паніки не було. Я спокійно відреагував. Так, почалося. Думка була на той момент одна – брати зброю і захищати свій дім. 25 лютого в своїх руках я таки тримав разом із батьком зброю і активну участь взяли в обороні Києва. На фронт ми потрапили неодразу. Довелося з братом активно волонтерити. Доставляти всю гумдопомогу в щойно деокуповані, але не розміновані, населені пункти Київщини. А потім… так, з батьком активно шукали місце, щоб вступити до лав Збройних Сил України”.

Передова – екстернатна школа 

Будь-яка війна – це страшно. Але страшно йому буде недовго в свої 19-ть: коли не розумієш що й до чого, коли не маєш відповідної зброї, бо не досяг певного віку для кращої, нищівної, коли не розумієш що летить і куди. Коли криє арта, а в руках лише “калаш”. Лише 2-3 дні в окопі страшно, бо невідомість і необізнаність беруть верх над ситуацією. Він швидко втягнувся, завоював авторитет, хоч і найменший в роті. Але правила війни для всіх однакові. 

Даниїл Гончаренко:  “На фронті всі рівні і в однакових умовах. Всьому вчишся там швидко і методом “втика” і по ходу справи, починаєш реагувати на все миттєво. Ми успішно з побратимами виконували всі поставлені задачі оперативного командування”. 

З оптимізмом і впевненістю

Поля бою без втрат не буває. 21 листопада 2022 року – день, який стане для нього другим днем народження. Даня отримає своє перше серйозне поранення. В той час вони перебуватимуть на “нулі”, тримаючи лінію оборони. З 13-ти їх вийде 10. Двоє найкращіх друзів загинуть в нього на очах, 2-є будуть важкими 300-сотими. Через шквальний мінометний вогонь і щільної “стрєлкотні” рашистів, тіла побратимів не зможуть евакуювати.

Даниїл Гончаренко: “Найстрашніше бачити, як гинуть твої друзі, твої побратими, з якими ти ще вранці пив каву, а ближче до вечора бачиш бездиханне тіло…”

Жага до життя 

Тоді був непростий бій. Погодні умови листопада також не радували. Запеклий бій затягнувся до ранку. Як тільки хлопці вийшли з окопів, русня знову відкрила вогонь. Тоді уламки пройдуть наскрізно плеча і переб’ють ключицю, задівши м’яз, який відповідає за рухи руки. Допомоги чекати не було звідки. До позицій найближчих “наших” було понад кілометр.

Даниїл Гончаренко: “Дуже був важкий бій. Бойовий комплект на підході. Крити реально немає чим. Ми висунулися з окопу і в мене різко потемніло в очах. Я на певний час втратив свідомість. Прийшов до тями, коли почув писк у вухах. Сил бракує, але адреналін – найкращий товариш. Я відповзав і відстрілювався, стікаючи кров’ю”.

Шоковий стан людини творить дива. Він зумів надати собі першу медичну допомогу. Його шолом, шапка і голова були пробиті. Заліпивши глибоку дірку в голові гемостатиком, Даня забінтує себе. Потім одягне шапку, шолом і поповзе далі до найближчих точок евакуації. 

Медичну допомогу вчили надавати, звісно, медики. Але на полі бою так не працює. Там або один одному, або сам. Вмієш все: не лише бінтувати, а й накладати турнікет.

Даниїл Гончаренко: “Коли адреналін почав відпускати і ти розумієш, що відбулося…Хм…Я був “варений”. Ледь встиг продиктувати номер телефону мами і попросив, щоб передали їй, що я без зв’язку. Мамі тоді написали: “важко поранений, але живий”. В мене й досі все збереглося: дірява голова на фото, діряві шолом і шапка…”

Справжній чоловік починається з вчинків 

Промайне зовсім небагато часу, Даня відверто поділиться своїми думками під час нашого інтерв’ю. Розкаже, що на фронті є багато маленьких страхів. І впевнено, дивлячись в очі, по-чоловічому, твердо і чесно промовить, що не страшно бути вбитим. Найважче бачити, коли помирають побратими, коли вони стікають кров’ю, а ти через щільні обстріли ворога, навіть не можеш евакуювати їх тіла. 

Даниїл Гончаренко: “Невимовний біль, сильніший за будь-яке поранення, коли вони вмирають на твої руках. А ще гірше, розуміти, що ти нічим зарадити не можеш. А потім повільно ти починаєш зжерати себе сам з середини запитаннями “А якби?” і прокручувати в голові ходи як би міг вчинити. Але є такі ситуації, які на свідомому рівні розумієш, що вони просто без варіантів”.

Даня не з тих, хто буде жалітися. Йому всього вдосталь: і їжі, і ленд лізу, який дійсно працює там, в зоні бойових дій. Бракує лише друзів, які поклали своє життя і…мобільних шпиталів вздовж лінії фронту. 

Маючи серйозні поранення і велику втрату крові, йому пощастило, що чітко була спланована евакуація і його вчасно доставили до стабілізаційного пункту. Далі – дорога до більш крупного шпиталю. Там його розшиють, знову дочистять тілесні пробоїни, повиймають уламки і знову зашиють. А потім, в стабільному стані, відправлять в найближче місто до стаціонарного медичного закладу, де можна не лише лікуватися, а й відновити сили. 

Дорога і цінна кожна хвилина. І вчасно надана професійна медична допомога – це тисячі врятованих життів і доль наших воїнів.

Даниїл Гончаренко: “Мобільні шпиталі – це важливо-необхідна штука на фронті. Це те, чого реально бракує. Пункт, який, як правило, має бути між стаб пунктом  і великим стаціонарним госпіталем. І якби їх вздовж лінії фронту була достатня кількість, то не було б стільки безглуздих і безповоротних втрат. Мобільні шпиталі – багатофункціональні. Завдяки таким пунктам реально можна стабілізувати бійця і підготувати для подальшої евакуації в місто віддалене від зони бойових. І якщо в країні буде необхідна кількість пересувних госпіталів, тоді і поетапна евакуація була б набагато легшою”.

Міцний горішок

Перенести три серйозних поранення, декілька контузій. Одна з них неймовірно важка – втрата слуху лівого вуха. Удача, здавалося б банально, але це те, що врятувало Даниїлу життя. 

Позбутися на фронті, в свої 20, здоров’я і при цьому: не здатися і не зламатися! Про таких як він кажуть: “божевільні!”. Мій Герой дійсно – непохитний. Віра, любов і жага до життя – кити, які міцно тримають його на ногах. 

Він вірить в долю, однак полягти на полі бою Даня не збирається: ні тоді, ні зараз, ні в майбутньому…

Автор: Альона Сіра