Білоруський тупик

Якщо розглядати чисто технічний момент механізму протесту в Білорусі зараз, то обидві сторони зараз в глухому куті.

Лукашенко вже чисто фізично не може придушити протести, жорстокість силовиків лише мобілізує протестні настрої. Його завдання зараз: зберегти видимість своєї легітимності для вертикалі влади: МВС, армія, регіональні адміністрації, міністерства, держ. підприємства. У такому стані вона зможе існувати ще довго, періодично підживлюючи провладними мітингами, для нагадування. Плюс, силовиків він не здав. Нерозбірливе, крізь зуби, "вибачте" глави МВС, це не кримінальні справи або хоча б звільнення тих, хто був причетний до того, що творили з людьми представники влади в формі.

Протестуючі / опозиція ж зараз знаходяться в глухому куті своєї парадигми "ми за мир, не треба як в Україні". Можна хоч кожен день виходити сотням тисяч на площу, стояти там, обніматися з ОМОНом, але результату від цього не буде. Влада, органи управління і функціонування держави знаходяться в руках Лукашенко і його команди. І масового їх переходу на бік протесту, поки, немає. Плюс, відсутність лідера / лідерів (незалежно від їх політичних і моральних якостей), умовної "сцени Майдану", того кістяка, який забезпечує логістику, координацію і фінансування, не дає шансів на те, що протест може зберегти нинішній темп (кількість і якість ) в перспективі місяця / двох / трьох.

Без радикалізації протесту, він зійде нанівець, але його радикалізація дасть уже легітимність для Лукашенко використовувати не просто механізм придушення, а механізм широкого використання вогнепальної зброї, а це автоматично - зростання убитих і покалічених, а також зростання підтримки протесту.

В результаті, не переміг, але, умовно легітимний для вертикалі Лукашенко залишатиметься при владі, правити і співіснувати з перемогли, але не які взяли владу протестуючими. А ось як довго вони зможуть співіснувати, це вже не внутрішній, а зовнішній фактор, що виходить за рамки опису самого механізму протесту.