Французький парламент розглядає закон про реституцію останків, вивезених у колоніальну епоху з інших країн

Незважаючи на свою, швидше, "медичну" назву, закон, про який йтиметься, має важливе гуманітарне та культурне значення. Адже ще якихось сто років тому в колоніальних країнах можна було відвідати парки розваг, де вивезені з колоній чоловіки та жінки демонструвалися практично як сьогодні звірі на відкритих майданчиках у зоопарках.

І якщо так поводилися з живими людьми, то, що говорити про людські останки, зокрема, скелети, які вивозили з колоній до музеїв та навчальних закладів метрополії з метою демонстрації чи "вивчення". Зокрема, у Франції, як повідомляє francetvinfo. fr., такі останки є у кількох сотнях держустанов. Але для людей, які живуть у колишніх колоніях, це, як мінімум, їхні предки чи навіть визначні історичні особи.

Так, пише видання, ухвалений Національними зборами (нижня палата французького парламенту) цього тижня у першому читанні закон про реституцію людських останків з іноземних держав може полегшити повернення на батьківщину останків австралійських аборигенів. Ще один приклад незаконно здобутих людських останків - скелет сина індіанського вождя з громади Ліємпічун, який є предметом запиту про реституцію з боку громади мапуче, підтриманого Аргентиною.

Малагасійська влада зі свого боку вимагає повернення «трьох черепів» представників народу сакалава, який живе на західному узбережжі Мадагаскару, що зберігатимуться там у Національному музеї природної історії, включаючи, можливо, череп Король Тоера, обезголовленого під час нападу колоніальних військ наприкінці XIX століття.

Прийнятий поки що в першому читанні закон важливий ще й тим, що створює прецедент, спираючись на який колишні колонії можуть пред'явити аналогічні вимоги до інших, крім Франції, колишніх метрополій. Нагадаємо, що у багатьох із цих метрополій діє так званий "принцип невідчужуваності" музейних колекцій, який звичайною мовою можна грубувато, але точно перекласти приказкою "що з возу впало, то пропало".

Однак, судячи з усього, якщо реституція вже почала діяти, то розвиватися вона буде за принципом лавини, що котиться вниз і набирає чинності, оскільки жодних моральних підстав у колишніх метрополій залишати у себе, кажучи прямо, награбоване в колишніх колоніях, немає.

Втім, не завжди такі "придбання" діставалися музеям внаслідок пограбування. Наприклад. на початку 19 століття вожді племен у Новій Зеландії самі продавали європейцям висушені голови своїх одноплемінників (мокомокаї) в обмін на вогнепальну зброю, яка їм була потрібна в міжплемінній боротьбі.

При цьому європейцям не здавалося дикістю збирати такі колекції. Так, наприклад, британський офіцер Гораціо Гордон Роблі за час служби у Новій Зеландії зібрав колекцію з 35 (за іншими даними - 40) мокомокаї, охоче фотографувався на її тлі, а у результаті продав її Американському музею природної історії за £1250.

Зараз у Новій Зеландії розгорнуто кампанію щодо повернення мокомокаї з державних та приватних колекцій по всьому світу на батьківщину. Їх або повернуть родичам або віддадуть до новозеландських музеїв, але з метою зберігання, а не експонування.

Заставне фото: Palais Bourbon, місце засідань Національних зборів Вікіпедія