Італійські «Оскари» дісталися фільмам про собачника, жертву поліції та мільярдера

Пройшли ті часи, коли Мікеланджело Антоніоні, Лукіно Вісконті і Федеріко Фелліні висунули Італію в світові лідери в галузі створення нової кіномови і нових тем в кінематографі. Сьогодні італійське кіно стало скупим в образотворчому плані (головні лауреати цього року зняті практично в документальній манері) і гранично політизованим. Серед головних лауреатів премії «Давид Ді Донателло», по суті, італійського «Оскара», немає ні мелодрам, ні філософських притч. Все просто, скупо, ясно ... і дуже сумно. Дивно, але серед головних лауреатів премії немає жодного фільму, що дає глядачеві хоча б промінчик надії.

Головних «Давидов» за кращий фільм року, кращі сценарій, режисуру, операторську роботу, в цілому дев'ять статуеток, отримав фільм Маттео Гарроне «Догмен» - про середніх років власника собачого притулку, дресирувальника і собачого перукаря Марчелло. Серед своїх собак він «найголовніший», а ось серед людей просто пливе за течією.

Покличе приятель постояти «на стрьомі» на квартирній крадіжці - постоїть, покличуть друзі зіграти ввечері в футбол - зіграє, треба буде додати до своїх невеликих прибутків - стане дрібним наркодилером. І так до тих пір, поки йому не довелося відсидіти рік у в'язниці за те, що він не здав місцевого громилу і бандита, якого всі бояться і ненавидять, а він вважає своїм другом. Ось тільки цей друг не тільки «підставив» його в черговій крадіжці, але і відмовився поділитися грошима за видобуток, після того, як Марчелло вийшов з в'язниці. І в «маленькій людині» закипає образа, наслідки якої будуть страшні як для кривдника, так і для нього самого.

З основних «Давидов» фільм Гарроне не отримав тільки двох - за головні чоловічу та жіночу ролі. За жіночу тому, що великих жіночих ролей в «Догмені» немає - і її вручили Елені Софії Річчі, яка зіграла колишню дружину мільярдера і екс-прем'єра Італії Сільвіо Берлусконі у фільмі про нього Паоло Соррентіно «Лоро».

Премію за головну чоловічу роль вручили Алессандро Борги, що зіграв у фільмі «На моїй шкірі» дрібного наркодилера Стефано Куккі - реального молодого хлопця, який загинув в італійській в'язниці після побоїв карабінерів. (Юридично це побиття не доведене і навіть у фільмі, очевидно, щоб уникнути ускладнень, відбувається за зачиненими дверима). На цю премію пророкували Марчелло Фонте з «Догмена», відзначеного за свою роботу на Каннському кінофестивалі, але італійські колеги вибрали Боргі.

З точки зору звичайного глядача грати йому було практично нічого, так як вся дія фільму відбувається в тюрмі, де герой Боргі або знаходиться один в камері, або спілкується з лікарями і карабінерами (не тими, хто бив, а тими, хто не схвалює дій колег , але і ніяких дій з цього приводу, крім посильної допомоги Куккі, не робить). Однак, схоже, що ця історія, яка сталася ще в 2009-му році, до сих пір пам'ятна італійцям.

Загалом, якщо судити по премійованим фільмів, жити сьогодні в Італії нелегко (якщо ти, звичайно, не Берлусконі, та й тому довелося попрацювати за вироком суду в будинку для літніх людей - від в'язниці врятував похилий вік). Напевно там знімають і інші фільми - але їх не нагороджують.

Заставне фото: nerdiland.it