Каннський кінофестиваль: як перемога на ньому впливає на касові збори фільму

Десь півтора десятиліття тому організаторка одного з великих західноєвропейських кінофестивалів сказала під час інтерв'ю автору цих рядків, що головне на авторитетному кінофестивалі – це кіноринок, а назву переможця конкурсної програми ніхто не пам'ятає вже за півроку. Сказане було тим більш дивним, що за своєю посадою вона мала прямий стосунок саме до конкурсної програми, а не до кіноринку. Хоча, з іншого боку, можливо це був крик душі - мовляв, б'єшся над підбором фільмів, а це нікому, крім кінокритиків, нецікаво.

У цьому сенсі цікаво подивитися на найпрестижніший з кінофестивалів - Каннський, який щойно закінчився, і про підсумки якого ми вже написали. Приводом для цього стало присудження Золотої пальмової гілки фільму "Анатомія падіння" режисерки Жюстін Тріє, яке викликало у багатьох делегованих на фестиваль (тобто тих, хто, на відміну від нас, дивився конкурсну програму) критиків подив - мовляв, звичайно, з погляду політкоректності все правильно , головний приз отримала жінка, але ж з точки зору якості були стрічки й кращі. (Це не торкаючись ще одного аспекту - після багатьох років, коли Франція залишилася на власному кінофестивалі без призів, вони раптом посипалися як стиглі груші).

І ось у світлі цього ми вирішили подивитися на проблему взагалі з іншого боку – кінокритики можуть сперечатися до посиніння, але наскільки самим глядачам важливо та цікаво, хто переміг на найпрестижнішому у світі кінофестивалі? Питання цікаве ще й тим, що знайти відповідь на нього дуже просто - треба лише подивитися підсумки касових зборів фільмів-переможців Канн на найкращому в цьому плані сайті Box Office Mojo.

Ми подивилися їх за останні десять років – і результат, чесно кажучи, вразив нас самих. Причому не тим, що масовому глядачеві немає жодної справи до конкурсної програми Канського кінофестивалю - це, чесно кажучи, ми знали з самого початку - але тим, наскільки йому нема справи. Виняток тут складає лише південнокорейський фільм "Паразити", який заробив у світовому прокаті $262,6 млн. - та й то завдяки не Каннам, а сенсаційному тріумфу на церемонії вручення "Оскарів".

Що стосується решти переможців Каннського кінофестивалю за останні десять років, то тут, коли дивишься на цифри на очі, навертаються сльози. Так, гучний шок-хорор "Титан" (теж, до речі, французької режисерки, як і цього року) зібрав у всьому світі $4.98 млн. Але навіть і це не "рекорд" - більш ніж тригодинна турецька драма "Зимовий сон" "заробила ще менше - $4 млн. Близький до цього результату "Діпан" ($5,56 млн.).

Далі починаються цифри вже вище - "Квадрат" Рубена Естлунда зібрав у світовому прокаті $9,48 млн., а його ж "Трикутник печалі" - цілих $25,85 млн. (мабуть - за рахунок реклами, яка повідомила, що дія відбувається на яхті для мільярдерів). Фільм "Я, Деніел Блейк" Кена Лоуча, стрічка якого була у конкурсній програмі і цього року, заробив $15,7 млн. знову ж таки за рахунок гостросоціальної тематики - проблеми отримання допомоги з працевлаштування 59-річного робітника. Ну і, нарешті, японські "Магазинні злодюжки" Хірокадзу Кореєда, що, як і Естлунд, вдруге за десятиліття бере участь у конкурсній програмі Канн, заробили "цілих" $68 млн. Щоправда, з них $51 млн. припадає на саму Японію та Китай.

При цьому навіть, наприклад, "Трикутник смутку", якщо рахувати за традиційною схемою (тобто 50% зборів залишається кінотеатрам), свій бюджет $15,6 млн. не відпрацював. Тож питання - а що, власне, дає фільму отримана ним у Каннах Золота пальмова гілка, залишається відкритим.

Фото: Золота пальмова гілка Pinterest