Капкан від окупантів: чому в Путіна заговорили про бажання переговорів з Україною

На шостому місяці повномасштабної війни у Кремлі вирішили прозондувати ґрунт щодо готовності України до «мирних» переговорів. Щоправда, зробити це у Путіна вирішили чужими руками, точніше, ротом. Для цієї ролі підібрали екс-канцлера Німеччини Герхарда Шредера. Минулого тижня він відвідав російську столицю, де зустрівся із Путіним. До речі, тут треба відзначити, здавалося б, непривабливі, але дуже показові нюанси, що свідчать про те, що ціна слова колишнього канцлера ФРН дорівнює рівню знежиреного кефіру.

В чому суть? Якраз перед поїздкою до Москви, яку Шредер назвав «прекрасним містом», екс-канцлер особливо наголосив, що їде до РФ, щоб відпочити. Показово, що легенду відставного канцлера зруйнувала його дружина З Ен Шредер-Кім, яка в інтерв'ю Spiegel чітко і недвозначно заявила: «Ні, він не у відпустці в Москві, а веде переговори про енергетичну політику». Що тут додати… Дружина навряд чи хотіла підставити Шредера, але…

Нагадаємо, у травні Шредер пішов із ради директорів «Роснефти». Проте через те, що колишній високопосадовець довгий час сидів на російській газово-фінансовій голці, у Німеччині його позбавили бюджетного фінансування, покладеного після виходу на політичну пенсію. Ціна питання – 400 тисяч євро. Аргументація цілком конкретна – «лобіювання інтересів Путіна».

Переговоривши face to face під час свого московського «відпочинку» із незмінним господарем Кремля, Шредер почав видавати на гора меседжі, що стосуються путінської «спецоперації». Зокрема, у середу, 3 серпня, колишній канцлер Німеччини заявив, що президент РФ хоче переговорів з Україною: «Хороша новина полягає в тому, що Кремль хоче рішення шляхом переговорів. Вже існував переговорний підхід до конфлікту між Україною та Росією, наприклад, у Стамбулі у березні. Тобто першим успіхом стала «зернова угода» і, можливо, її вдасться поступово розширити аж до припинення вогню».

Далі, аби хоча б трішки зімітувати незалежність своєї позиції, пан Шредер назвав російсько-українську війну помилкою уряду РФ. Однак, незважаючи на бажання здаватися над сутичкою, маску екс-канцлер ФРН таки зірвав, говорячи про анексований кримський півострів: «Уявлення про те, що Україна поверне Крим військовим шляхом, є абсурдним. І взагалі, треба розуміти, що за винятком татарської меншини цей регіон є російським. Колишній радянський державний та партійний лідер Микита Хрущов віддав його Україні, яка тоді була частиною СРСР».

Зазначимо, що ще у травні Європарламент ухвалив резолюцію із закликом до 27 країн-членів ЄС запровадити санкції проти Шредера та членів його родини. Після наведених вище заяв, у Брюсселі, мабуть, повинні задуматися про те, як торпедувати це питання.

Відреагував на заяви Шредера у своєму вчорашньому відеозверненні президент Зеленський. «Вони активують різних емісарів з тезами про те, що держава-терорист нібито хоче переговорів… Якби Росія справді реально хотіла закінчення війни, вона б не стягувала б зараз резерви на український південь і не плодила б на українській території масові могили вбитих невинних людей», - наголосив глава держави, додавши, що «це просто огидно, коли колишні лідери важливих держав із європейськими цінностями працюють на Росію, яка воює проти цих цінностей».

І, увага, як ажіотаж про переговорну готовність Кремля прокоментував учора путінський спікер Дмитро Пєсков: «Шредер не виявляв бажання ставати посередником. Але, справді, Росія була і готова вирішувати українську проблему дипломатичним шляхом. На власних умовах. Ці умови були узгоджені у Стамбулі. А потім Київ відмовився від погодження та пішов. Але ми готові».

Тобто весь той жах із Бучею, Ірпенем, Маріуполем та багатьма іншими населеними пунктами нашої країни у Путіна називають «українською проблемою». Це чіткий і конкретний анамнез російського режиму. І, дякувати Богу і здоровому глузду, представники української влади поки що мають тверезе розуміння ситуації, що склалася. Про це свідчить і наведена вище заява Зеленського, і коментарі інших персонажів, афілійованих з правлячою командою.

«Немає нічого цинічнішого, ніж те, що поплічники Путіна кажуть, мовляв, Росія готова до мирних переговорів. Цю «готовність» ми чуємо та бачимо щодня: артилерійські удари, ракетний терор проти мирного населення, масові злочини. Росія залишається зосередженою на війні, решта – лише димова завіса», - написав у себе в Twitter міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Прокоментували активність Шредера, який вкинув в інформпростір тезу про готовність Кремля до переговорів і двох загальновідомих радників голови ОП — Подоляк і Арестович.

«Однією рукою Росія підвищує градус терору новими варварськими злочинами, іншою – запрошує до капітуляції. Шредер – відомий глашатай імперії та голос при ru-царському дворі. Якщо Москва хоче діалогу – м'яч на її полі. Спочатку - припинення вогню та відведення військ, потім - конструктив», - зазначив Подоляк. Арестович у свою чергу наголосив: «Погляньте на характер цих пропозицій. Це – путінська капітуляція. Вони фактично зізнаються, що не можуть продовжувати бойові дії. Вони Бахмут, Слов'янськ та Краматорськ не можуть взяти, не те що Київ… Прилетять нові HIMARS на голову всім любителям переговорів. Переговорів не буде. Вони хочуть переговорів, бо бояться нашого успіху.

Військовий експерт Олег Жданов вважає, що активізація Кремля за посередництва екс-канцлера ФРН має конкретну мету: «Складається таке враження, що вони (росіяни - ред.) хочуть зробити ривок, може навіть останній ривок, щоб імітувати наступ на трьох напрямках: південнобузькому, донецькому та харківському. Головною метою стане завдання не так прорвати оборону і захопити якісь землі, як налякати. Налякати, а потім запропонувати нам переговори, бо їм конче необхідно до кінця серпня добитися від нас припинення вогню, адже у вересні у них «референдуми».

На цьому моменті акцентує увагу і політолог Юрій Романенко: «Заяви Шредера – це очевидний зондаж Кремля. Путіну кров із носа зараз треба було зупинити війну, щоб перегрупуватися, провести «референдуми» на нових окупованих територіях, вбити клин між США та Європою, граючи на страхах щодо енергетичної кризи. Але Шредер вже настільки токсичний навіть у Німеччині, що в принципі тут особливо говорити нема чого. Певна річ, частина ділових кіл Німеччини із задоволенням реалізувала б сценарій Шредера. Але США, а не Німеччина визначає темп війни та параметри виходу з неї. Німеччині доведеться платити за своє згубне захоплення російськими енергоносіями. Путін не може не розуміти, що для Росії ситуація розгортається погано. Тому його дипломати намагаються швиденько сколотити антизахідний союз. Звідси ці поїздки до Ірану, африканське турне Лаврова тощо. Путіну потрібен час для адаптації Росії під умови лобового конфлікту із Заходом. Тому він шукає варіантів перемир'я, яке використовує для підготовки до нової війни».

Час. Ось що намагається виграти Кремль, вкидаючи в інформаційний простір сигнали про свою готовність до переговорів. І це цілком логічно, оскільки навіть зі свого бункера Путін чудово бачить, що в кращому разі його «спецоперація» застопорилася і є всі підстави вважати, що незабаром піде відкат до позицій 24 лютого, а то й надалі. Протистояти цьому сьогодні у нього явно не вистачає сил і коштів. Для їхнього поповнення потрібен час. Тому Путіну потрібні нові умовні «мінські угоди». Потрібні для того, щоб накопичити сили, врахувати попередні помилки та довести свій задум до кінця – а він полягає у повному знищенні України. Саме тому він використав Шредера, і саме тому зараз із Кремля все частіше звучатимуть заклики до переговорів. Очевидно, якщо ми на них підемо, то неминуче програємо, оскільки «визволителі» остаточно закріпляться на окупованих територіях, а Москва, оперативно організувавши зачистку проукраїнського населення, проведе там референдуми і створить плацдарм для подальшого наступу в майбутньому. Загалом, ми повинні прагнути перемоги зараз, без жодних переговорних пауз із Кремлем, угоди з яким не стоять папери, на яких написані. Так, безумовно, дуже тяжко всім і у всіх сенсах. Але є одне важливе "але". Наші ресурси поступово поповнюють Захід, тоді як у окупанта вони неухильно зменшуються.

«Від чого залежить закінчення війни? Виключно від здатності української армії завдавати російській армії таких втрат, які вона не здатна відновити. Чи може Україна виграти війну у Росії? Так, стратегічно ми виграємо у війні з РФ, політично та інформаційно на нашій стороні країни, які виробляють понад 50% ВВП світу. Але Росія (2% ВВП світу) зберігає військову перевагу, і війна дається дуже високою ціною – десятками тисяч життів. Головна перевага України у війні – це якість людей. Тому і головне наше завдання війни – зберігати та якісно застосовувати людей. Щоб не виснажувати людей до останнього. Щоб на той момент, коли зброя НАТО піде на фронт масовіше, у нас були досвідчені та злагоджені війська. Поки ми не звільнимо окупованої України, війна триватиме. Росія не хоче миру, вона потребує капітуляції та фактичного знищення України. Тому наш порятунок – це лише перемога», - зазначає відомий журналіст Юрій Бутусов.

Дуже важливо, що явні та завуальовані «мирні» маніпуляції Кремля без мікроскопа сьогодні чітко бачать і у владних кабінетах, і на звичайних українських кухнях. Свіжа соціологія КМІС демонструє надмірно негативне ставлення наших співвітчизників до всього, що стосується Російської Федерації. По-перше, більшість українців виступають за введення візового режиму з РФ. По-друге, понад 80% опитаних вважають, що офіційний Київ за жодних умов не повинен йти на територіальні поступки Кремлю. Ну і нарешті переважна більшість наших співвітчизників не підтримують переговори з путінським режимом, хоча ще навесні ситуація була іншою. Наразі громадська погода змінюється і це добре. Погано лише те, що ціна цього надто висока — здоров'я та життя наших воїнів, а також мирних жителів, які мимоволі стають жертвами путінської «спецоперації».