Капкани Ердогана: чи зможе Туреччина «розморозити» переговори щодо припинення війни на Донбасі

Менш ніж тиждень тому свої посередницькі функції пропонував президент Європейської ради Шарль Мішель, учора зі схожою ініціативою виступив президент Туреччини під час свого візиту до Туркменістану. «Наша позиція щодо ситуації в Україні загальновідома. Туреччина виступає за забезпечення миру з акцентом на становище кримських татар. Сподіваємося, що регіон не перетвориться на зону повномасштабних бойових дій і там запанує світ. Туреччина готова до посередництва. Готова обговорювати це питання зі сторонами», - наголосив Ердоган.

На його переконання, Анкара як потенційний комунікатор має джокер — дружні стосунки і з Києвом, і з Москвою.
Зазначимо, що Туреччина офіційно без жодних дипломатичних фінтів підтримує територіальну цілісність України та намагається захищати права кримських татар в анексованому Криму. У 2017 році Ердоган виступив посередником у справі звільнення з російського СІЗО двох представників кримськотатарського руху – Ахтема Чійгоза та Ільмі Умерова. Їхній адвокат Микола Полозов охарактеризував це як результат великої дипломатичної та політичної роботи, одну з провідних ролей, у якій зіграв саме президент Туреччини.

У листопаді 2018-го Анкара запропонувала свої посередницькі зусилля у розпал кризи в Керченській протоці, де російські військові захопили три судна ВМС України та 24 українських моряків. Втім, тоді посередництва так і не сталося.
У лютому минулого року під час візиту в Україну Ердоган гранично чітко назвав Крим українцями: «Туреччина не підтримує незаконну анексію Криму. Туреччина підтримує територіальну цілісність України разом із Кримом». У Кремлі вирішили «покреативити» і запросили у відповідь Ердогана відвідати захоплений ними острів.

Треба відзначити, що для нашої країни Туреччина є важливим партнером в економічній та військово-технічній галузях. У 2018 році, наприклад, у ЗСУ на озброєння поставили турецькі безпілотники «Байрактар», які українські воїни трохи більше місяця тому вперше застосували на Донбасі.

До речі, під час недавнього прес-марафону президент Володимир Зеленський однією з причин відмови від операції з переміщення 33 бойовиків ППК «Вагнер» назвав небажання псувати відносини з Туреччиною через те, що в МОУ хотіли використати літак «Turkish Airlines».

«Я сказав Бурбе (екс-глава ГУР Міноборони – ред.): вважаю, що це не наша операція. Вона не продумана докладно, але готовий схвалити будь-яку операцію, навіть цю, якщо докладно прорахують речі. Але потім стало очевидним, що він (Василь Бурба — ред.) хоче втягнути Україну у величезний скандал із Ердоганом. Ердоган ніколи нам цього не пробачив би, а я б ніколи не в'їхав у цю стіну», - заявив Володимир Зеленський.

Дехто вважає, що саме цей пасаж нинішнього господаря Банкової, сказаний з неприхованими нотками пафосу, спонукав турецького президента запропонувати свої, як посередника, послуги. Як би там не було, але в Україні позицію Анкари оцінили і вустами глави МЗС Дмитра Кулеби поаплодували Ердогану за його ініціативу. А ось у Путіна повний «мороз» і знову заїжджена платівка про їх там немає.

«Ердоган віддав дуже сильний пас Україні. Який поки що оцінили лише дипломати і ті політики, які щільно займалися саме міжнародною політикою під час російської агресії. Народ обговорює – а що це нам дасть. Та нічого! Ердоган уже зробив усе, що міг. Він запропонував посередництво для переговорів щодо припинення війни – війни між Росією та Україною, прямим текстом назвавши РФ стороною конфлікту, а не миротворцем. І чудово заплатить за це – у Кремлі чудово почули цей сигнал. А нам варто не міркувати про деталі, а правильно оцінити – це справжня рука дружби. Як умовляв Ердогана Зеленський, які аргументи використав, які слова знайшла громада кримських татар у Туреччині – за кадром. Радіємо факту», - зазначає політолог Кирило Сазонов.

Як розповіло Lenta.UA джерело у вітчизняному зовнішньополітичному відомстві, Дмитро Кулеба просуватиме тему, запропоновану Ердоганом на полях засідання глав МЗС країн НАТО у Ризі. Зустріч, зазначимо, пройде у форматі «30+2»: разом із державами-членами Альянсу у дискусіях візьмуть участь Україна та Грузія.

«Те, що росіяни сьогодні стають у позу, не бажаючи сприймати всерйоз пропозицію Ердогана, зрозуміло, але ж турки — народ наполегливий, натренований на курортах росіянам всяку дурницю втюхувати задорого. А якщо без іронії, то Ердоган може натякнути Путіну про готовність серйозно і надовго помиритися зі Сполученими Штатами і тоді Путін точно заворушиться. Словом, у Анкари інструменти є. Чи буде гірше Росії, якщо Туреччина всерйоз візьметься за цю тему? Однозначно так. Але чи буде добре Україні — поки що питання, оскільки Ердоган, досвідчений політик, під парасолькою посередника лобіюватиме насамперед турецькі інтереси, а вони вкрай широкі», - каже наш співрозмовник із МЗС.

Слід зазначити, що геополітична погода для підхоплення ідеї Ердогана зараз є більш ніж сприятливою — саме після саміту глав зовнішньополітичних відомств країн НАТО 2-3 грудня міністр закордонних справ Кулеба вирушить до Швеції, де на одному переговорному майданчику зберуться міністри закордонних справ ОБСЄ. У Стокгольмі він, окрім свіжого кейсу про посередника Ердогана планує, як то кажуть, на пальцях розповідати іноземним колегам про російську агресію – з цифрами та фактами.

Як би там не було, але сьогодні вкрай різкі заяви з Києва та Москви звучать на тлі переговорного паралічу на всіх існуючих майданчиках. Контактів у рамках «нормандського формату» (Україна, Франція, Німеччина, Росія) немає і не передбачається на жодному рівні: саміту не буде, глави МЗС погодити зустріч поки не змогли, а політичні радники не спілкувалися з вересня. У мінській Тристоронній контактній групі (ТКГ) справи не кращі. Віртуальне засідання, що пройшло днями, знову закінчилося лише одним - взаємними претензіями та звинуваченнями.

«Українська делегація знову продемонструвала небажання вести мирний процес врегулювання, під будь-яким надуманим приводом зриваючи переговори. Києвом, як і раніше, заблоковано роботу підгруп контактної групи в усіх напрямках, — прокоментував підсумки крайньої онлайн-зустрічі ТКГ представник РФ Борис Гризлов. - Українська влада перейшла всі розумні кордони, продовжуючи обстріл мирних жителів та об'єктів інфраструктури Донбасу та одночасно бравуючи в пресі застосуванням заборонених Мінськими угодами та Угодою про перемир'я бойових БПЛА».

На звичну вже істерію російських представників у «трьохсторонці» відповів учасник переговорів з української сторони, журналіст Сергій Гармаш: «Схоже, Росія остаточно занурила Мінський процес у кому», - наголосив він. І пояснив, що делегати від РФ навідріз відмовляються обговорювати в ТКГ врегулювання, оскільки Росія не є стороною конфлікту.

«Гризлов та інші ігнорують практично всі питання та пропозиції, які лунають від України до Російської Федерації», - зазначив Гармаш. Він також розповів, що на одній з нещодавніх зустрічей у рамках ТКГ виконуючий обов'язки української делегації у групі Андрій Костін (заміщає на цій позиції хворого екс-президента Кравчука) акцентував, що Росія є безпосереднім учасником конфлікту. «Раніше ми дипломатично заявляли, що РФ – сторона ТКГ. Особисто для мене це дуже знаково, оскільки ми почали не лише майстерно ставити питання чи відповідати на них, ми почали розставляти крапки та принципово означати свою позицію», - резюмує Сергій Гармаш.

Загалом, всі переговори в контактній групі зводяться до відомого «сам дурень». У цьому сенсі новий формат за участю офіційної Анкари справді міг би стати свіжим ковтком переговорного повітря. На користь необхідності практичної реалізації цієї ідеї є кілька вагомих аргументів. Перший і ключовий: Ердоган — це один із небагатьох світових лідерів, якого через багатогранні обставини в Кремлі сприймають серйозно. Але тут є нюанс. З путінської Адміністрації не раз звучали сигнали, що дуже навіть не проти, щоб у мінські переговори вклинився Вашингтон. Розрахунок РФ зрозумілий: де-юре ведучи переговори щодо Донбасу, де-факто там виторговуватимуть у США серйозні привілеї — енергетичні, антисанкційні та інші. У зв'язку з цим очевидно, що ідею Ердогана в Кремлі відкинуто, оскільки згода означала б, перш за все, зниження ставок.

Загалом, незважаючи на явні та завуальовані плюси, які може отримати Україна від гіпотетичного «стамбульського формату», існує й чимало ризиків. По-перше, значно збільшивши дипломатичні зв'язки з Анкарою, ми згодом можемо отримати охолодження у відносинах із деякими «ваговиками» з Євросоюзу. Наприклад, два партнери по Нормандці — Німеччина та Франція останніми роками перебувають на ножах із Туреччиною через зафіксовані авторитетними міжнародними правозахисними організаціями систематичні порушення прав людини тощо.

По-друге, наявність цілого «букету» конфліктних моментів у відносинах Анкари та Москви у разі вступу в переговорну гру щодо Донбасу Туреччини можуть призвести до того, що в результаті український кейс стане лише розмінною монетою у закулісних домовленостях Ердогана та Путіна.

Ну, і нарешті, подобається нам це чи ні, але факт залишається фактом: за довгі роки Туреччина не змогла вирішити жодного конфлікту з Кремлем, використовуючи суто дипломатичні інструменти. За прикладами далеко ходити не треба – у Лівії, як, утім, і в Сирії перманентне протистояння між Анкарою та Москвою продовжується. З огляду на це, сподіватися, що Ердоган зможе оперативно та результативно вплинути на головного кремлівського мешканця та радикальним чином змінити ситуацію в ОРДЛО, не доводиться.

Разом з тим, треба розуміти, що турецький президент давно і послідовно посідає чітку позицію щодо Криму, при кожному разі нагадуючи росіянам на найвищих рівнях, що острів анексований. Крім того, не секрет, що Ердоган також піклується про долю кримськотатарських активістів, які зазнали різних форм переслідування з боку окупаційної влади. Тому, навіть якщо озвучена невдовзі пропозиція турецького лідера буде відфутболена Москвою, окремі спільні дипломатичні акції Києва та Анкари — як список осіб, які підлягають обміну та перебувають у СІЗО РФ та «республік», який Зеленський передав нещодавно Путіну через Ердогана, не просто мають право на існування, але й можуть приносити ситуативно-точкові, але цілком реальні та важливі результати.