Контекст із підтекстом: чому для України важливий вояж держсекретаря США Рубіо до Італії

Після початку військової операції в Ірані у відносинах між Вашингтоном і Римом/Ватиканом проявилася тріщина. Лев XIV, перший понтифік американського походження, почав активно і послідовно критикувати близькосхідні дії адміністрації Трампа. Зокрема, він назвав неприйнятними погрози президента США влаштувати «загибель цивілізації». У відповідь нинішній господар Білого дому назвав понтифіка «слабким у боротьбі зі злочинністю і жахливим для зовнішньої політики» і прямо заявив, що не є його шанувальником. Понтифік за словом у кишеню не поліз і розкритикував «політиків, які для досягнення своїх цілей використовують релігію». Він також вказав, що світом зараз править «жменька тиранів». У Білому домі його слова прийняли на свій рахунок.

Але як тільки словесне дербі по лінії Лев XIV — Трамп притихло, почалася друга серія публічної перепалки — цього разу з італійською прем’єркою Джорджею Мелоні, яка вважалася одним із найбільш близьких союзників Трампа в Європі. Пані Мелоні назвала слова Трампа на адресу понтифіка неприйнятними, а Трамп назвав «неприйнятною» саму Мелоні. Вона, за його словами, виявилася не такою сміливою, як він очікував.

Розкритикував Трамп і відмову Італії надати підтримку американським військовим у війні з Іраном. У підсумку нинішній господар Овального кабінету дійшов висновку про те, щоб вивести звідти американські війська. Трохи пізніше стало відомо про підготовку виведення з Німеччини як мінімум п’яти тисяч американських військовослужбовців. Але про це трохи пізніше.

Отже, на вищеописаному фоні Марко Рубіо їде до Італії. До речі, дати його вояжу (7-8 травня) збігаються з першою річницею сходження на папський престол Лева XIV. Цей календарний символізм, як зазначає Politico, виглядає спробою офіційного Вашингтона налагодити відносини з Римом і Ватиканом, поки вони остаточно не опустилися до рівня нижче плінтуса. За даними The Washington Post (WP), 7 травня Рубіо планує зустрітися з папою римським, тоді як джерела The Guardian і італійської Corriere della Sera повідомляють про майбутні переговори з держсекретарем Святого престолу кардиналом П’єтро Пароліном. У Римі ж пан Рубіо має провести переговори зі своїм колегою Антоніо Таяні та главою міноборони Італії Гвідо Крозетто. Американський держсекретар також запросив зустріч із Джорджею Мелоні, але поки не отримав «залізної» відповіді про готовність прем’єрки провести рандеву face to face.

Джерела Corriere della Sera стверджують, що італійська сторона ставить на перше місце тему виведення американського військового контингенту з Італії: «І Мелоні, і інші керівники країни прагнуть будь-що-будь зупинити цей процес і, можливо, розсудливому Рубіо за підсумками візиту дійсно вдасться переконати експресивного Трампа не виводити військових США з Італії».

Зазначимо, що зараз в Італії перебувають близько 12 тис. військових США, що робить цю країну третьою за масштабом американської військової присутності після Німеччини та Польщі і головним хабом для операцій у Середземномор’ї.

На переконання експертів, навіть часткове виведення військ може стати відчутним ударом по стратегічній безпеці південного флангу Північноатлантичного Альянсу (НАТО). Водночас повне виведення військ, яким погрожує нинішній господар Білого дому, зазначають аналітики, створить пролом в обороні і позбавить Сполучені Штати критично важливих об’єктів для їхніх військово-морських і військово-повітряних сил. Крім цього, цілком очевидно, що такий крок Трампа поставить під питання долю найбільшого складу американських озброєнь у Євросоюзі (ЄС) і ядерного арсеналу, що зберігається в Італії. І в даному контексті візит Рубіо до Італії складно назвати суто церемоніально-примирливим.

«Історія про так званий конфлікт Ватикану і Вашингтона насправді значно складніша, ніж це видається в медійному просторі. Якщо відкинути емоції та інформаційний шум, стає очевидним: йдеться не про протистояння держав або дипломатичну кризу, а про глибше явище — зіткнення ідеологій всередині самого західного світу. Формально відносини між Святим Престолом і Сполученими Штатами Америки залишаються стабільними. Дипломатичні канали працюють, жодних ознак розриву або системної конфронтації немає. У той же час, існує інший рівень — рівень цінностей і світоглядних підходів, де і виникає напруга. З одного боку, Ватикан у нинішній конфігурації, уособлюваній Папою Левом XIV (Роберт Френсіс Пріост), послідовно просуває глобальну соціальну доктрину: підтримку мігрантів, акцент на соціальній справедливості, міжкультурний діалог, екологічну відповідальність і критику надмірної нерівності. З іншого боку, частина американського політичного спектру, асоційована з Трампом, рухається в протилежному напрямку. Тут домінує пріоритет національного суверенітету, жорстка міграційна політика, скепсис щодо глобальних інститутів і опір ліберальним соціальним практикам типу DEI. Це логіка державоцентризму, де ключовою цінністю є захист власної системи», — зазначає у себе на Facebook генерал запасу СБУ Віктор Ягун.

Він вважає, що саме на цьому перетині і виникає те, що зовні виглядає як «конфлікт». «Однак принципово важливо: він (конфлікт — Ред.) не між Ватиканом і США як такими. Він проходить набагато глибше — всередині самих Сполучених Штатів, зокрема в середовищі американської Католицької церкви. Там давно існує внутрішній поділ. Частина єпископату і вірян стоїть на чітко консервативних позиціях: акцент на традиційній сім’ї, абортах, релігійній свободі, з більшою політичною близькістю до республіканського табору. Інша частина підтримує лінію Ватикану — з фокусом на соціальній справедливості, міграції та глобальній відповідальності. В результаті навіть кадрові рішення всередині Церкви починають сприйматися як політичні сигнали, хоча формально такими не є. Ця внутрішня складність стає ідеальним матеріалом для інформаційних маніпуляцій. Насамперед, з боку Росії, яка системно просуває наратив про «розкол Заходу». Але Захід не руйнується — він проходить фазу внутрішнього переосмислення. Для України тут важливий практичний висновок. Ця напруга не означає послаблення стратегічної підтримки. У той же час, вона створює додаткове поле для інформаційних операцій, спрямованих на підрив довіри між союзниками і деморалізацію суспільств. Йдеться не про війну між інститутами, а про боротьбу смислів і моделей майбутнього всередині самого Заходу. І саме цю боротьбу противник намагається використовувати у своїх інтересах», — підсумовує Віктор Ягун.

Тим часом Фрідріх Мерц дав програмне інтерв’ю телеканалу ARD з нагоди першої річниці перебування на посаді канцлера ФРН. У ході бесіди зайшла мова, серед іншого, про інформацію, що з’явилася в ЗМІ, що США, всупереч колишнім планам, не будуть розміщувати на території Німеччини ракети середньої і меншої дальності наземного базування. Пан Мерц підтвердив цю новину, проте обґрунтував рішення Вашингтона не так, як воно подавалося в медіа. За його словами, відмова від розгортання ракет пов’язана не з розладом між США і Німеччиною через війну в Ірані, а з тим, що таких ракет зараз самим американцям не вистачає.

Нагадаємо, що вперше про плани розгортання американських ракет наземного базування середньої і меншої дальності на території Німеччини США і ФРН оголосили 10 липня 2024 року. Передбачалося, що воно розпочнеться з 2026 року — спочатку на тимчасовій, а потім на постійній основі у складі дивізіону стратегічних вогневих засобів нових американських багатосферних оперативних груп (Multi Domain Task Force, MDTF). Йшлося про крилаті ракети Tomahawk, багатоцільові SM-6 і гіперзвукові LRHW Dark Eagle в неядерному оснащенні.

Вкрай важливо підкреслити, що подібних комплексів не було на території Європи з моменту укладення РФ і США Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД) у 1987 році. Тодішній канцлер ФРН Олаф Шольц оголосив, що розміщення американських ракет на території Німеччини допоможе «в стримуванні Росії». Міністр оборони ФРН Борис Пісторіус же зазначив, що угода з США дозволить Німеччині і всій Європі «закрити серйозний існуючий пролом в обороні».

На болотах визнали ці плани «вкрай дестабілізуючими» через відносно короткий підльотний час цих ракет до цілей на території Росії і неможливість переконатися, що вони не оснащені ядерними боєголовками. В росМЗС також заявили, що ці дії створять для Москви «додаткові ракетні загрози» і вона не залишить їх «без належної реакції».

Фрідріх Мерц, втім, в інтерв’ю ARD запевнив, що в Берліні сподіваються повернутися до «ракетної угоди» з Вашингтоном, коли Пентагон поповнить свої запаси відповідних озброєнь.

За даними американських ЗМІ, в ході війни проти Ірану США вже витратили близько 30% ракет Tomahawk і 20% SM-6. На відновлення арсеналу може знадобитися до чотирьох-п’яти років. Паралельно Німеччина та її європейські партнери, як зазначив Фрідріх Мерц, будуть активно працювати над створенням власних аналогічних систем озброєнь.

На питання телеведучої Карен Міозга, чи не вважає він, що провал «ракетної угоди» поряд з оголошеним скороченням американського військового контингенту у ФРН не може не порадувати російське керівництво, Фрідріх Мерц прямо не відповів.

«Несподівано президент Трамп прийняв рішення про виведення з Німеччини 5000 американських солдатів. Було б чудово, якби президент Трамп проявив політичну мудрість і направив ці п’ять тисяч американських солдатів в Україну в якості гарантії американських вимог про укладення перемир’я з путінською Росією. Відверто кажучи, Україна більше потребує захисту, ніж Німеччина. Присутність 5000 американських солдатів в Україні служила б забезпеченню захисту національних інтересів США, а також національної безпеки України», — акцентує політолог Віктор Небоженко.

На думку експерта, розміщення «обмеженого контингенту американських військ» в Україні стимулювало б миротворчий процес на порядок більше, «ніж порожні численні переговори з Москвою, яка не знає, як закінчити війну без Трампа».