Між війнами в Україні та Ізраїлі, чи все ще може Америка захистити Тайвань?

Після вступу Джо Байдена до Білого дому, його основними цілями були встановлення "стабільних, передбачуваних відносин" з Росією та завершення "вічних війн" у широкому Близькому Сході з метою сконцентруватися на внутрішній економіці та зовнішньому суперництві з Китаєм. Однак ситуація розвивалася не так, як планувалося.

Росія вторглася в Україну, а ХАМАС атакував Ізраїль. І тут постає питання, чи “потягне” Америка допомогу своїм союзникам Ізраїлю та Україні та чи зможе країна захистити Тайвань, у разі нападу Китаю?

Стратеги висловлюють занепокоєння щодо "вікна вразливості" в Індо-Тихоокеанському регіоні протягом цього десятиліття, коли вплив Китаю зростає, а наявна зброя Америки повністю не дозволить “досягти результатів до 2030 року”.

Хвилювання американських політологів та експертів через цей розрив наростає з наближенням 2027 року, коли Сі Цзіньпін, керівник Китаю, планує вторгнення до Тайваню. Проте вирішальний вплив на війну матиме не тільки військовий баланс, а й політика. У обох, і в  Америці та у Тайваня мають відбутися вибори у 2024 році.

Попри розмови про зменшення впливу Америки, вона залишається військовим гігантом, який становить 39% світових витрат на оборону. Проте, як стверджено в оборонному стратегічному огляді Австралії у квітні 2023 року, США вже не є єдиним лідером в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Саме тому, США намагалися побудувати навколо себе мережу союзників для посилення свого впливу.Президент Байден працював над відновленням мережі союзників, яка постраждала від діяльності попередника, Дональда Трампа. Відтак, за президентсвом Байдена НАТО зміцнилося, розширилося та врешті-решт підтримало Україну.

Також вплив Америки розширився і на азійському напрямку. У Індо-Тихоокеанському регіоні, де немає НАТО, Японія різко збільшує витрати на оборону, а США посилюють свою присутність в Австралії. 

Крім того, створюється "сітка" тимчасових партнерств, до яких входять угода ОКУС з Великою Британією щодо постачання Австралії ядерних підводних човнів та спільної розробки інших засобів; угода про оборонно-промислове співробітництво з Індією щодо виробництва реактивних двигунів; та угода з Філіппінами щодо надання Америці доступу до кількох баз. Очікується, що Америка укладе ще більше таких партнерств у 2024 році.

Попри такі значні перемоги у вибудовуванні мережі союзників, багато хто критикував Президента Байдена через слабкість.Критики Президента Байдена стверджують, що стратегія виведення військ з Афганістану у 2021 році сигналізувала про слабкість перед ворогами Америки. Також ця слабкість була продемонстрована під час затягування допомоги Україні.

Однак, він встиг продемонструвати і силу для своїх виборців. Джо Байден допоміг Україні без надсилання американських сил та розгорнув більше військових частин в Європі, щоб запобігти атакам на НАТО. У Близькому Сході він вислав дві групи авіаносців до регіону та зміцнив інші сили, щоб запобігти атакам Ірану та його союзників. 

На перший погляд, підтримка друзів є менш витратним способом збереження впливу Америки, ніж безпосередня участь у війнах, як у Іраку та Афганістані. Проте американські військові підприємства стикаються з проблемами щодо збільшення виробництва для постачання союзникам та поповнення вичерпаних американських запасів.

Тож, хоча Америка залишається впливовим військовим гігантом з міцною мережею союзників, її здатність захищати свої інтереси, включаючи захист України, Ізраїлю та Тайваню, піддається сумнівам через політичну дисфункцію та стратегічні виклики. 

США має нарешті зрозуміти, що допомога Ізраїлю та Україні - це один з найважливіших векторів закріплення свого впливу в Європі та Близькому Сході та один з кроків стримування Китаю. 

Адже якщо вони покажуть слабкість не надавши допомогу Ізраїлю та Україні, то це буде сигналом для Китаю про те, що реакція на напад Китаю на Тайвань також буде імпотентною. 

Тож, найкращим виходом із цієї ситуації для штатів буде продовжити зміцнювати свою мережу союзників, активно підтримувати своїх партнерів і продовжувати розвивати військові та політичні стратегії, спрямовані на забезпечення стабільності та безпеки в регіоні.