Мутна постать: чому смерть Горбачова викликала жваві дискусії

Похорон 30 серпня після тривалої хвороби на 92-му році життя Михайла Горбачова пройде в суботу, 3 вересня, на Новодівичому цвинтарі Москви, а церемонія прощання з першим і останнім президентом СРСР відбудеться в колонній залі Будинку профспілок у російській столиці. Про це вчора повідомила його дочка Ірина, повідомляє агентство Reuters. Зазначимо, що колонна зала БП у Москві вже використовувалася для похоронних церемоній відомих радянських діячів. Зокрема, тут було покладено тіло Сталіна, коли він помер у 1953 році, а раніше тут же прощалися із засновником СРСР Володимиром Леніним.

Останнім російським політиком, чия похоронна церемонія проходила в цій залі, був померлий у квітні поточного року скандально відомий Володимир Жириновський.

На Новодівичому цвинтарі, зазначимо, поховано десятки високопоставлених російських політиків. Серед них – Борис Єльцин, перший президент Росії, котрий після розпаду СРСР був суперником Михайла Горбачова. З радянських лідерів там похований тільки Микита Хрущов, решта всіх у стінах Кремля, нинішній господар якого Путін за словами його спікера Пєскова «ще не вирішив, чи буде він присутній на похороні Горбачова».

У 1985 році, коли Горбачов вступив на посаду генерального секретаря ЦК КПРС у свої 54 роки, став наймолодшим членом Політбюро. До речі, невдовзі після кар'єрного зльоту Горбачов зустрівся у Лондоні з тодішнім прем'єр-міністром Маргарет Тетчер і сподобався їй. За підсумками рандеву легендарна "залізна леді" сказала журналістам: "З цією людиною можна мати справу".

Горбачов, на відміну попередників, став регулярно з'являтися на публіці разом із дружиною. На Заході це допомогло сприймати його як людину, якій ніщо людське не чуже. У СРСР елегантна та ерудована Раїса Максимівна викликала неоднозначну реакцію. Багато хто був схильний перебільшувати її політичну роль, причому консерватори та перебудовники були впевнені, що вона впливає на «вождя» погано.

"Містер Горбачов, знесіть цю стіну!" – проголосив 1987 року в західному Берліні Рональд Рейган в одній із найзнаменитіших своїх промов. 9 листопада 1989 року за одну ніч побажання Рейгана реалізувалося. Пропускні пункти на кордоні відкрили, східні німці почали руйнувати мур. Німеччина остаточно об'єдналася в 1991 році, але доля НДР була вирішена наперед, а Горбачов назавжди завоював любов німців з обох боків кордону. 1990 року він отримав Нобелівську премію миру.

Запеклі спроби Горбачова зберегти реформований Союз під іншою назвою не зустріли підтримки суспільства. І тут треба окремо відзначити, що вирішальну роль відіграла позиція України, де на референдумі 1 грудня 1991 року 90,3% наших співгромадян висловилися за повний суверенітет.

У результаті 8 грудня лідери України, Білорусії та Росії зібралися у Біловезькій пущі та підписали угоду про розпуск СРСР. 21 грудня в Алма-Аті до угоди приєдналися інші республіки. 25 грудня 1991-го Горбачов оголосив по телебаченню про свою відставку, ставши не лише першим президентом СРСР, а й останнім.

Леонід Кравчук, який також пішов із життя цього 2022-го, в численних інтерв'ю Lenta.UA неодноразово згадував, як радянський генсек і президент СРСР чинив опір розвалу «совка». Ось одна з ключових думок з цього приводу, озвучена Леонідом Макаровичем нашому виданню: «Горбачов всіляко противився розвалу Радянського союзу, але як зупинити поїзд, що мчить на всіх парах, не знав – не придумав формулу, яка спрацювала б на всі сто відсотків. Став, скажімо так, жертвою обставин, які насправді були кармічною та історичною справедливістю. До речі, коли йшла робота над новим союзним договором, його (Горбачова – ред.) дуже хвилювало те, хто буде новим «спільним» президентом. Єльцин, пам'ятаю, каже: "Ну як, по черзі, Михайле Сергійовичу!". «Ні! Ні! Ні», - так не піде, не хочу жодної конфедерації», - відповів Горбачов. Але це був не той випадок і не та людина, яка могла б пройти між крапельками – їй довелося змиритися з очевидною неминучістю».

1996 року Горбачов висунув свою кандидатуру на виборах президента Росії, але набрав менше 1% голосів. 1999-го перший-останній лідер СРСР важко переніс смерть дружини Раїси від лейкемії. Незабаром після цього його політична зірка закотилася і про нього практично забули. До речі, іноді Горбачову доводилося навіть зніматися в рекламі піци, використовуючи свою популярність, щоб звести кінці з кінцями.

Небіжчик Горбачов раніше критикував політику Путіна, але досить стримано. Говорячи про згубність одноосібної влади, порівнюючи партію «Єдина Росія» з КПРС, засуджуючи утиски засобів масової інформації, Горбачов, однак, неодноразово схвалював зовнішньополітичний курс нинішнього бункерного мешканця.

Світові лідери та ЗМІ сьогодні описують Михайла Горбачова як одного з найзначніших політичних діячів останньої чверті XX століття, високо оцінюючи його зусилля для руйнування залізної завіси та закінчення холодної війни. Російські офіційні особи, навпаки, спадщину єдиного президента СРСР не оцінювали. А розпропаганда в особі солов'єво-скабєєвих і зовсім назвала його «вкрай суперечливою фігурою, щирість якої іноді ставала причиною помилок».

Путіну, який, як відомо, неодноразово критично висловлювався про розвал СРСР, називаючи його найбільшою геополітичною катастрофою XX століття та «розпадом історичної Росії», знадобилося майже 12 годин для публічного вираження співчуттів. Незмінний вже 30 років лідер країни-агресора зазначив, що Горбачов «очолив країну в період складних, драматичних змін, масштабних зовнішньополітичних, економічних, громадських викликів». Від оцінок спадщини Горбачова Путін пішов, зазначивши лише, що той «прагнув запропонувати свої рішення назрілих проблем».

«Зашкварний» телеведучий Володимир Соловйов кремлівські сигнали вловив і у своїй авторській програмі «Соловйов LIVE» обурювався безволі та слабкісті «людини, яка зруйнувала велику батьківщину»:

«Він зрадив увесь соціалістичний табір. Чи розумів, що він робив? Ні, не розумів! Я думаю, що навіть вмираючи, він собі в цьому не зізнався. Він нічого не зрозумів. Але він побачив війну, і не одну, і кожна з цих воєн на його совісті. Тому що вони всі – результати розвалу великого Радянського Союзу, моєї та вашої великої батьківщини».

В Україні про Горбачова згадували рідко та з нагоди. Один такий був 2014-го, коли екс-лідер СРСР раптом підтримав анексію Криму. А ось після повномасштабного вторгнення РФ до нашої країни 24 лютого він взагалі промовчав. Лише місяць тому вперше стало відомо, що Горбачов, виявляється, засуджує путінську спецоперацію. Проте розповів про це не він сам, а його близький друг, відомий російський журналіст Олексій Венедиктов. «Я можу вам сказати, що він дуже розчарований тим, що відбувається. Звісно, він усе розуміє. Це була справа його життя. Свободи – це справа Горбачова», – наголосив він. За словами Венедиктова, Горбачов був у розпачі, бо Путін зруйнував справу його життя. Однак його також засмучувало розширення та посилення НАТО. Висновок на поверхні Горбачова найбільше жахнула не жорстокість Москви до українців, і не відверто нацистські наміри знищити цілий народ, а політичний програш Росії.

Михайло Горбачов неодноразово публічно нагадував, що має українське коріння. Його дід по матері – Пантелей Гопкало походив із селян Чернігівської губернії, переселився до Ставрополя в Росії, де у 1931 році і народився майбутній радянський лідер. «Я все ж таки наполовину українець. Моя мама була українкою, моя дружина Раїса також. Свої перші слова я сказав українською, і перші пісні, які я почув, були українськими. Південний російський Ставропольський край, звідки я родом і десь колись був керівником партії, за радянських часів мав партнерські відносини з Донецькою областю України, де сьогодні йде ця жахлива війна. Тоді ми пропонували одна одній взаємодопомогу. Ми товаришували та жили в одній державі. Однак навіть сьогодні я маю друзів і родичів в Україні», – заявив Горбачов в інтерв'ю Der Spiegel у 2015 році.

При цьому у серпні 2014 року колишній радянський лідер не помітив участі РФ у війні на Донбасі. Тоді Горбачов заявив, що російське керівництво веде правильну політику щодо цих подій і закликало припинити кровопролиття. «Якщо наша країна втрутиться, то така пожежа може бути, що потім не погасимо всім світом. Потрібно зробити все, щоб припинити вбивати один одного, це один народ. Якщо залучать держави, масштаби розширяться і полізуть усі там брати участь – ми можемо дійти до страшного побоїща в Європі. Але цього не можна допустити».

У листопаді 2014 року на церемонії в Берліні з нагоди падіння Берлінської стіни Горбачов заявив, що Путін «найкраще захищає» інтереси Росії. Тоді ж він закликав до діалогу з Росією і попросив скасувати всі санкції проти неї, включаючи ті, які запровадили анексію Криму.

У січні 2015 року, коли журналісти Spiegel запитали Горбачова, хто несе відповідальність за війну на Донбасі, він фактично пов'язав це з тим, що, на його думку, США після холодної війни почали будувати «мегаімперію». В одному з останніх інтерв'ю – РІА Новини у грудні 2021 року, - вже на тлі обговорення у світових ЗМІ можливого нападу Росії на Україну Горбачов знову розкритикував США, яким «вдарила на думку зарозумілість», і закликав до обговорення колективної безпеки Росії та Заходу.

«До Горбачова і до Зеленського відчував і відчуваю схожі почуття. І справа не в тому, що один був президентом СРСР, а інший президентом незалежної України. Ці почуття не до країни та держави, які вони очолюють. Це про політичні особи. Я не любив Горбачова, мав до нього претензії та пристрасно критикував. Але зовсім не через те, за що його не любили «совки» – за розвал СРСР. А тому, що він не збирався розвалювати СРСР. Почавши з ідеї змін на краще, Горбачов гальмував, намагаючись усіма способами зберегти те, що віджило своє. Я не любив його за напівкроки та напівзаходи та відсутність бачення та політичної волі до справжніх радикальних змін. В результаті все згнило і розвалилося саме. Хаотично й із наслідками, які й зараз дійшли до нас у вигляді війни. Це незнищенний СРСР прийшов убивати незалежну Україну. І до Зеленського в мене зараз багато питань, претензій та критики. За те саме. Почавши з бажання все змінити на краще, він так і не наважився на справжні системні зміни. Радикальні та швидкі, давно назрілі. Зміни архітектури влади, економічної політики з повною перебудовою України в країну найбільших свобод та максимального самоврядування», - зазначає відомий політтехнолог Сергій Гайдай. 

У свою чергу, політолог Віктор Небоженко наголошує: «Здавалося б, все ясно - жорстокий, підлий і сильний диктатор Путін, якого боїться і не любить увесь світ, і м'який, слабовільний демократ Горбачов були повними протилежностями. Здається, що Горбачов розвалив СРСР-1, а Путін витратив двадцять років, щоб відновити СРСР-2. Горбачов закінчив війну і вивів війська з Афганістану, а Путін навпаки, у безсилій злості, на старості років, розв'язав найбезглуздішу і найкривавішу війну в Європі, напавши на Україну. Горбачов широко відчинив двері СРСР у Західний світ, а Путін навпаки, робить все, щоб якнайдалі відсунути Росію від Заходу і закритися від усього світу. Горбачов відчайдушно хотів бути миротворцем і був готовий на широке роззброєння із Заходом. Путін навпаки, почав гонку озброєння і готовий посваритися з усім світом лише для того, щоб довести свою унікальність та історичну силу. У своїй війні із Заходом Путін докотився до «ядерного шантажу» та отримав міжнародну ізоляцію. Старий Горбачов з жахом спостерігав як зруйнувалася міжнародна репутація Росії та її колишня міць. Обидва, Горбачов і Путін діяли прямо протилежними методами, але, зрештою, отримували один і теж історичний результат – усихання та чергове обвалення Росії, як це вже було у 1917 та 1991 роках».

«Горбачов у процесі своїх перетворень хотів досягти одного результату (побудувати «соціалізм з людським обличчям», перетворити СРСР на реальну, демократичну федерацію, чи хоча б конфедерацію), отримав зовсім інший розвиток подій – розпад СРСР, перехід до капіталізму. Впевнений, що на щось подібне чекає і Путіна. Російський самодержець, на відміну від Горбачова, хоче відновлення імперії, і намагається досягти цього кривавим військовим шляхом. Але результат його жорстокої авантюри буде зовсім не тим, на який він сподівався. Ми вже це бачимо. І це тільки початок кінця кремлівського правителя, що зарвався. Україна стане вироком для путінського режиму», - каже керівник аналітичного центру «Пента» Володимир Фесенко.

Експерт при цьому наголошує, що в Україні, на відміну від Росії, до Горбачова більш стримане та помірне ставлення. «Якась поляризація щодо нього існує лише у людей старшого покоління, які застали «горбачовську перебудову». Але для абсолютної більшості українців Горбачов залишився у політичному архіві подій до серпня 1991 року. Саме тому до нього в Україні немає ненависті (як зараз до Путіна), але немає й особливої любові та подяки. Він був і залишився прихильником імперських поглядів, хоч і в відносно ліберальній формі, на відміну від жорстокого Путіна. І він не мав агресивних антиукраїнських поглядів, властивих Путіну. Він навіть трохи знав українську мову та українську побутову культуру, бо виріс на Кубані, у Ставропілля, де мешкали нащадки запорозьких козаків. Але Україну він розумів так само погано, як і Путін. Втім, це загальноросійська проблема», – резюмує Фесенко.