НАТО наближається: чи воюватиме Альянс за Україну

Генсек НАТО Єнс Столтенберг буквально моментально відгукнувся на прохання глави МЗС України Дмитра Кулеби скликати екстрене засідання двосторонньої комісії для обговорення катастрофи на Каховській ГЕС. І здавалося б, така оперативна реакція не могла б не тішити, але ця медаль, як і будь-яка інша, теж має дві сторони. З одного боку – «добро» на екстрене засідання за бажанням України зайвий раз підтверджує налагоджену тісну співпрацю Києва та Брюсселя, але з іншого – подальше зближення нашої країни з Альянсом наштовхується на перешкоди. Чому? Тому що буквально за п'ять тижнів до саміту військового блоку у Вільнюсі члени організації, схоже, так і не дійшли єдиної думки, що запропонувати Україні, яка чекає від них будь-яких гарантій – щодо прийняття країни до НАТО чи хоча б безпеки. І те, й інше сприймається Заходом як ризикований крок в умовах російсько-української війни. Розберемося у тому, який розклад сьогодні.

Слід зазначити, що НАТО із самого старту горезвісної путінської «спецоперації» підкреслено формально не займається військовою допомогою Києву, технічно віддаючи всі оборонні питання на відкуп країнам-членам. А сам Альянс як єдиний клуб сконцентрувався «на гуманітарній допомозі». Можливо, саме тому, коли міністр закордонних справ Кулеба 7 червня зателефонував Єнсу Столтенбергу і попросив того скликати екстрене засідання комісії Україна-НАТО, той моментально відгукнувся, оскільки заявленою темою повістки стала не війна як така, а конкретна трагедія з Каховською ГЕС. «Говорив із Дмитром Кулебою про обурливу руйнацію Каховської греблі, яка залишає без житла тисячі людей і викликає екологічну катастрофу в Україні», - заявив пан Столтенберг, анонсуючи зустріч двосторонньої комісії 8 червня. За підсумками засідання він закликав союзників оперативно допомогти Україні і при цьому з'ясував, що «багато хто вже надає життєво необхідну допомогу, включаючи фільтри для води, насоси, генератори та обладнання для тимчасового розміщення». Генсек НАТО також нагадав партнерам про важливість короткострокової, середньострокової та довгострокової підтримки Києва.

Таке оперативне скликання комісії – з досить складною історією через позицію Угорщини, яка багато років всіляко блокувала роботу даного конкретного механізму, - зайвий раз продемонстрував посилення взаємодії між Україною та НАТО. Інша річ, що українкою влади такої тісної кооперації недостатньо – Зеленський чекає від Альянсу рішучих кроків щодо подальшої інтеграції. До речі, буквально днями чинний господар Банкової вкотре повторив раніше озвучену тезу: якщо на саміті НАТО у Вільнюсі Україна не отримає конкретних рішень щодо неминучості членства після закінчення війни, то йому на цьому заході робити нічого. При цьому, що примітно, Зе підкреслив, що «Столтенберг до повномасштабного вторгнення і зараз – різні люди, у тому сенсі, що він глибоко і щиро перейнявся викликами, що стоять перед Україною».

Втім, незважаючи на комплементарний пас на адресу керівництва Альянсу, Зеленський продовжує проводити так звану агресивно-наступальну дипломатичну лінію, наполягаючи, що суто декоративним для України саміт у Вільнюсі не повинен бути ні в якому разі. Аналогічної тактики, що цілком закономірно, дотримується й МЗС. Так, Дмитро Кулеба зазначив у розмові з агентством Reuters, що вступ до НАТО де-юре залишився останньою глобальною метою Києва у взаєминах із союзниками після зняття табу на навчання та постачання Україні західних винищувачів.

«Ми вже розблокували всю зброю… Більше боротися нема за що», - підкреслив міністр, додавши при цьому, що на саміті НАТО у Вільнюсі, що відбудеться 11-12 липня, Україна очікує конкретних дій. Програма-максимум – почути від військового блоку чіткі зобов'язання прийняти країну до свого складу одразу після завершення конфлікту, а завдання мінімум – отримати від союзників якісь гарантії безпеки доти, доки членство в Альянсі не стане можливим.

При цьому, як повідомило днями Politico з посиланням на низку неназваних європейських дипломатів, за п'ять тижнів до саміту «Захід не готовий давати Україні обіцянки безпеки, які вона хоче». «Незважаючи на місяці дискусій, союзники, як і раніше, не дійшли спільної думки, чи варто вже в липні надавати Києву якісь довгострокові гарантії безпеки і в якій формі це можна було б зробити. Іноді важко зрозуміти, що ми взагалі говоримо», - цитує видання одного зі своїх співрозмовників. «Представники НАТО наголошують, що багато членів поки що не готові називати Києву терміни вступу до НАТО, але й не хочуть залишати українців розчарованими чи вразливими перед ще одним вторгненням у майбутньому. Тому поки що справа йде до того, що у Вільнюсі Україну нагородять лише оптимістичнішими формулюваннями з приводу членства», - констатує Politiko. При цьому одне з джерел видання з Центральної Європи визнало, що йдеться все частіше про «запевнення, а не про гарантії», які зводяться до «довгострокового надання коштів для можливості самооборони». Заради об'єктивності треба відзначити, що не для всіх країн блоку характерна така обережність. Деякі, як, наприклад, держави Балтії чи Польща, неодноразово відкрито висловлювалися за якнайшвидшу інтеграцію України та готовність підтримати її членство чи не тут і зараз.

Зважаючи на все, такі розбіжності в оцінці ситуації можуть призвести до несподіваних наслідків. Так, на думку екс-генсека НАТО Андерса Фога Расмуссена, група країн Альянсу може взяти ініціативу на себе та розмістити війська на українській території, якщо держави-члени, включаючи США, не нададуть Києву реальних гарантій безпеки на вільнюському саміті. «Ми знаємо, що Польща дуже бере активну участь у наданні конкретної допомоги Україні. Я б не виключав, що Польща візьме ще активнішу участь у цьому контексті в національній якості, а за нею будуть країни Балтії… Я думаю, поляки серйозно подумають про те, щоб зібрати коаліцію охочих, якщо Україна нічого не отримає у Вільнюсі. Ми не повинні недооцінювати польські почуття щодо того, що Західна Європа надто довго не прислухалася до їх застережень проти російського менталітету», - заявив недавно Расмуссен в інтерв'ю The Guardian. На його думку, щоб цього не сталося, Київ має отримати письмові гарантії безпеки, які включатимуть, серед іншого, обмін розвідданими, спільні навчання, розширене виробництво боєприпасів, оперативну сумісність із НАТО та довгострокові постачання озброєнь.

Слова Расмуссена пролунали на тлі заяв чинного керівника НАТО Єнса Столтенберга про те, що згідно з 5-ою статтею НАТО може захищати лише своїх повноправних членів. Проте Расмуссен, як бачимо, відкинув цей аргумент. За його словами, відмова відкрити Україні дорогу до НАТО до закінчення війни означатиме, по суті, право вето для Путіна. «Після досить повільного розгойдування зараз такі ідеї (про розміщення військ в Україні окремих країн-членів НАТО - ред.) впевнено набирають сили», - підсумував екс-глава Альянсу, чия заява викликала неймовірне виття на болотах.

Так, відомий заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв заявив, що колишній керівник Альянсу «і раніше не був дуже розумною людиною, а зараз і зовсім впав у доктринерське недоумство». На його думку, країнам, які вирішили відправити свої війська в Україну всупереч спільній думці НАТО, варто насамперед порадитися зі своїм населенням. Хто з них бажає війни з Росією? Хочете гіперзвукові удари по Європі, так? І що з цього приводу вважає Uncle Sam? Адже його це теж торкнеться», - у мільйонний раз пригрозив цивілізованому світу колишній декоративний президент РФ. Однак у цій ситуації важливими є не нескінченні ведмедівські стогнання, а те, як меседж екс-генсека НАТО розігрують на Печерських пагорбах.

Для розуміння ситуації зазначимо, що Расмуссен є офіційним радником президента Володимира Зеленського і в ці дні він здійснює турне Європою та США, «щоб оцінити настрої серед союзників напередодні критично важливого для України саміту НАТО у Вільнюсі». Тобто така резонансна заява, яка наробила чимало галасу в медіа країн-членів Альянсу, колишній генсек навряд чи озвучив би без координації з Банковою. Але в тому й фішка, що Расмуссен, безумовно, так, шановний і впливовий політик, але в контексті керівництва НАТО він є «ексом» і може говорити все, що вважає за необхідне. Тоді як чинні чиновники – не завжди. І в ситуації, схоже, Офіс президента розгорнув гру відразу на двох флангах. Наприклад, глава МЗС Кулеба, коментуючи заяву колишнього керівника Альянсу, зазначив таке: «До завершення збройного конфлікту іноземні держави не вводитимуть своїх військ на територію нашої країни. Більше того, ми цього не просимо, ми говоримо: дайте зброю – ми самі знаємо, як воювати». Таким чином, головний дипломат нашої країни фактично дезавуював сигнал колишнього глави НАТО. А тим часом секретар РНБО Олексій Данилов, коментуючи в ефірі телемарафону слова Кулеби, констатував наступне: «Я не виключаю такого варіанту, що у нас будуть двосторонні угоди з тими чи іншими країнами, які є членами НАТО про присутність їхніх військ, але треба розуміти якими ці угоди мають бути. Ми не Росія, яка не визнає міжнародного права, ми діємо виключно у спосіб, який зафіксований у міжнародному праві, тому зачекаємо, як це відбуватиметься, чи будуть країни, які на це погоджуватимуться, але ще раз підкреслюю лише з якісними, оформленими відповідними нормативними правами. документами».

Навряд чи діаметрально протилежні сигнали Кулеби та Данилова напередодні вільнюського саміту НАТО не узгоджені. Більш схоже на те, що Київ, з тим, щоб тримати союзників з Альянсу, що вагаються, в тонусі, демонструє, за допомогою офіційних спікерів, гру в доброго і злого поліцейського. До речі, дуже примітно, що на цьому всьому тлі, що для нас важливо, у четвер, 8 червня, під час візиту до США британський прем'єр Ріші Сунак та президент Джо Байден заявили про підписання Атлантичної декларації – угоди між Сполученими Штатами та Сполученим Королівством, спрямованої на поглиблення та зміцнення їхньої взаємодії в різних галузях, включаючи безпеку. Серед іншого, у документі висловлюється прихильність до «далішнього зміцнення здатності НАТО стримувати спроби підірвати безпеку Альянсу». Цей пункт включає «різнопланову і широку» протидію Росії. Всі деталі, зрозуміло, не розголошуються, проте країна-агресор у документі згадується під час обговорення енергетичної співпраці Вашингтона та Лондона: «Для підтримки критично важливої галузі чистої енергетики, наших амбіцій щодо досягнення вуглецевої нейтральності та недопущення Росії на глобальний ринок цивільної ядерної енергетики США запустять нове цивільне партнерство у галузі ядерної енергетики».