Не Польщею єдиною: як Мадьяр замахнувся на регіональне лідерство

Через неймовірне багаття політико-суспільних пристрастей між офіційними Києвом та Варшавою у несправедливій дипломатичній тіні залишається ще один вкрай важливий для України тематичний кейс – майбутній саміт Вишеградської четвірки (V4) — Угорщини, Польщі, Словаччини та Чехії.

Цей захід пройде у вівторок, 23 червня в Будапешті. За словами нового угорського прем'єра, 45-річного Мадьяра, він запропонує гостям — главам урядів Польщі, Словаччини та Чехії — розширити групу, запросивши до неї Австрію, Німеччину, Хорватію, Словенію та Румунію. Такий хід, упевнений Мадьяр, дозволив би ефективніше розвивати взаємодію «в галузі інфраструктури, економіки та культури» і «спільно створити сильну центральноєвропейську спільноту». Місяцем раніше, перебуваючи в Польщі, як можливих кандидатів до об'єднання він називав також країни Скандинавії та держави Західних Балкан, які ще не приєдналися до Євросоюзу (ЄС). До речі, нещодавно Єврокомісія оголосила про старт розблокування коштів із європейських фондів, що належать Угорщині, але були заморожені за колишнього уряду. У свою чергу Будапешт зняв вето на фактичний початок переговорів про вступ України до ЄС.

Власне, після досягнення певної відлиги на європолі, Мадьяр і вирішив приділити більше уваги відновленню відносин із сусідами по регіону. Вишеградська група, нагадаємо, була утворена в 1991 році в результаті зустрічі лідерів трьох постсоціалістичних країн — Польщі, Чехословаччини та Угорщини. Тоді вони підписали спільну декларацію про прагнення до інтеграції в європейські структури. Після розпаду Чехословаччини в 1993 році об'єднання стало складатися з чотирьох держав. У 2004 році Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина разом увійшли до Євросоюзу, але сенсу існування «Вишеградська четвірка» не втратила: вона трансформувалася в досить-таки вагому геополітичну платформу з координування позицій у межах ЄС.

Повномасштабна російсько-українська війна привнесла в «четвірку» певний позиційний розбрат. Польща, наприклад, одразу сприйняла путінську «СВО» як екзистенційну загрозу безпеці всієї Європи, а от угорський уряд, навпаки, розглядав ситуацію як «вузько регіональний конфлікт». На празькому саміті V4 у лютому 2024 року польський прем'єр Дональд Туск і тодішній глава уряду Чехії Петр Фіала піддали Орбана критиці за проросійську позицію та перешкоджання європейській підтримці України. Як писали тоді деякі західні медіа, зокрема The Washington Post, троє лідерів навіть підвищували один на одного голос, тоді як прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо, попри свою не менш проросійську позицію, тримав язик за зубами.

Як би там не було, після цієї зустрічі діяльність V4 аж до угорських виборів 12 квітня цього року, на яких перемогла партія Петера Мадьяра «Тиса», перебувала в летаргічному сні.

«Сьогодні серце Європи б'ється в Центральній Європі, і ми повинні спільно працювати над тим, щоб це тривало якомога довше, і щоб це серце билося якомога сильніше», — одразу після електоральної victory проголосив новий угорський лідер. Угорське МЗС, на чолі якого стала Аніта Орбан, у турборежимі приступило до практичної реалізації цього постулату. «Значення V4 винятково велике як з економічного, так і з політичного погляду, тому нашою метою є відновлення цього партнерства, — заявила пані Орбан. — Ключові елементи — нормалізація угорсько-польських відносин, а також вибудовування співпраці з Чехією та Словаччиною на новій основі». «Три мушкетери чекають на четвертого та відродження V4» — фотографію з таким підписом опублікував Роберт Фіцо напередодні саміту.

На учасників квартету, зазначимо, припадає близько 8–9% ВВП Євросоюзу і приблизно 14% населення ЄС.

Петер Мадьяр, зазначає CNN, — вихідець з орбанівської партії «Фідес» і він, «прикриваючись євроковдрою» під різними пропагандистськими соусами, зберігатиме доступ до дешевих російських енергоносіїв. Уряд Мадьяра, резюмує телеканал, стверджує, що моментальна відмова від газу з РФ неможлива, і щодо цієї теми він серйозно розходиться з польською владою.

Вельми цікавий штрих до вишеградської картини: 1 липня головування в «четвірці» переходить до Словаччини. І на цьому тлі вищезгадана Аніта Орбан заявила про те, що поглиблення відносин зі Словаччиною можливе лише після врегулювання питання щодо декретів Бенеша — законодавчих актів, ухвалених у Чехословаччині одразу після Другої світової війни. Нагадаємо, що серед іншого декрети передбачали конфіскацію майна німців та угорців, на яких поклали колективну провину за співпрацю з нацистами. У грудні 2025 року парламент Словаччини ухвалив закон, що забороняє критику декретів Бенеша під загрозою кримінальної відповідальності.

«Ми не можемо поглиблювати відносини з жодною країною, яка оцінює угорську меншину на основі принципу колективної провини, вважає частину своїх громадян людьми другого сорту і намагається змусити замовкнути тих, хто виступає проти цього», — категорично заявила Аніта Орбан. Загалом, градус напруги всередині «четвірки» ще той. Однак загалом, на переконання експертів, одним із ключових завдань V4 зараз має стати подолання взаємного відчуження і, як констатує Reuters, «зниження скаженої гонки за лідерство в регіоні, де особливо активнічають Угорщина та Польща».

Тим часом Польща для України в останні дні — це насамперед асоціація зі скандалом ордена Білого орла. У недільному інтерв'ю ведучій Аллі Мазур президент України розставив чіткі акценти з цього приводу. По-перше, на переконання нинішнього господаря Банкової, його польський колега вже з головою занурився у виборчі перегони, де головний приз — крісло прем'єра, яке він хоче здобути для представника своєї політсили (вибори пройдуть восени 2027 року).

По-друге, констатував Зе, рухаючись у виборчій парадигмі, пан Накроцький дублює відомого Орбана, «і це для нього погано закінчиться».

Політолог Володимир Горбач, коментуючи скандал, зазначає таке: «Президент Польщі Кароль Навроцький: "У польсько-українських відносинах є межі, які не можна переходити". Такі речі є у відносинах будь-яких народів, вони називаються втручанням у внутрішні справи один одного. І Навроцький перейшов їх. Орден — це політичний символ. Позбавлення ордена — політичний жест. Саме по собі це дуже сумно. Навроцкий грубо прорахувався з цим жестом. Парадоксальним чином, це рішення президента Польщі може розділити не українців, как було задумано, а поляків».

Свою фірмову «візитівку» в новому польсько-українському скандалі залишив і Дмитро Ярош: «Позбавлення президента України польського ордена Білого Орла не зміцнює Польщу. Навпаки… Заскорузлі в шовінізмі польські політики, розгортаючи ворожнечу проти України, думають, що вони вічні. Вони забули спільні досягнення та перемоги і намагаються "розкрутити" те, що роз'єднує. Вони не хочуть мати міцний союз з Україною та іншими європейськими державами. Вони, спираючись на фальсифіковану історію, не бажають іти вперед, а мріють повзати манівцями».

На переконання Яроша, незабаром у Польщі прийде епоха не політиканів, а героїв, «які не житимуть минулим, а віддадуть усіх себе боротьбі зі світовим злом, із Москвою, із несвободою та сатаною, і тоді українці разом із поляками воюватимуть проти всесвітнього зла пліч-о-пліч, і тоді їхній Білий Орел літатиме поруч з Українським Тризубим Соколом».

На сьогодні складно спроєктувати точну траєкторію подальшого політичного польоту Навроцького, проте не можна не погодитися з висновком експертів The Economist про те, що «новий польський президент, якого називають європейською копією Трампа, спіймав "зірку" і буде й надалі каламутити воду в регіоні».