Очі ворога: як Путін бачить хід війни і що планує на майбутнє

У середу, 7 грудня, Володимир Путін поспілкувався face to face із членами своєї «кишенькової» Ради з прав людини (РПЛ). Тригодинна зустріч наочно продемонструвала, що кремлівський старець продовжує жити в ілюзорній реальності, видаючи чорне за біле та навпаки. Втім, судіть самі...

Після «жесту доброї волі» на Херсонщині, який увесь цивілізований світ небезпідставно вважає ганебною втечею російської армії, Путін наполегливо продовжує грати роль успішного збирача чужих земель, називаючи їх своїми. «Щодо процесу та результатів СВО («спеціальної військової операції» - ред.), звичайно, це може бути дуже тривалий процес. Але вже з'явилися нові території... Це значний результат для Росії, це серйозне питання. І, чого гріха таїти, Азовське море стало внутрішнім морем Російської Федерації – це серйозні речі… Петро I ще боровся за те, щоб вийти до Азовського моря», - підкреслив лідер російського режиму, визнаного у світі терористичним.

У наведеній вище цитаті важливі три моменти. По-перше, не зумівши втримати Херсон – єдиний окупований обласний центр України, Путін продовжує видавати бажане за дійсне, говорячи про якісь «значні» територіально-загарбницькі результати своєї так званої СВО, а насправді повномасштабної війни.

По-друге, судячи з путінської репліки щодо Азовського моря, на півдні нашої країни буде, на жаль, «спекотно», оскільки кримський коридор залишається ідеєю-фікс кремлівського диктатора.

Ну і, нарешті, по-третє, Путін недвозначно натякнув, що війна може затягнутися надовго, що свідчить про те, що він вирішив іти до кінця.

Щодо термінів війни недавно висловився і президент Зеленський. Politico, яке у своєму щорічному рейтингу, де журналісти називають людей, які «визначають вигляд континенту», визнало чинного главу української держави найвпливовішою людиною Європи 2022-го. І в коментарі для цього впливового видання нинішній господар Банкової наголосив на наступному: «Я вірю в те, що українці будуть найвпливовішими і наступного року, але це буде вже мирний час, бо українська армія, яка нас захищає на полі бою – це номер один". До речі, Зеленського, а також «український дух» назвали людиною року за версією журналу Time.

Цікаво, що під час спецвипуску Netflix «Мій наступний гість не потребує представлення» з Девідом Леттерманом, президент України зазначив, що впевнений, що війна в Україні закінчиться, коли російський лідер Володимир Путін помре.

Ведучий запитав Зеленського – «уявимо, якщо Путін застудився і помер, чи випадково випав із вікна та помер, війна продовжиться?»

«Ні. Не буде війни. Авторитарний режим, він страшний. Є великий ризик – не може все залежати від однієї людини. І тому коли людина йде, інституції зупиняються. Такий час був у Радянському Союзі. Зупинилося все. Я вважаю, якщо її не буде, їм буде складно. Вони займатимуться внутрішньою політикою, а не зовнішньою», – наголосив президент.

Загалом, як бачимо, Зеленський говорить про ймовірний фінал у 2023-му, тоді як Путін натякає, що ця кривава історія може тривати ще гранично довго.

Аналізуючи на своєму авторському youtube-каналі путінське висловлювання про «тривалий термін», відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков, принагідно назвавши президента РФ «злочинним гномом», зазначив: «Путін налаштований на довгу та виснажливу війну на знищення України. Повернення до кордонів 1991 року для нього є неприйнятним. Більше того, Путін упевнений, що його історична місія полягає у тому, щоб знищити всі пострадянські держави. Чи здійснимо цей план? Ні, це, швидше, шизофренічне марення, але в тому, що він за це боротиметься, не виникає сумнівів. І навіть якщо Україні вдасться відбитися та відновити свою територіальну цілісність, на мешканців інших колишніх республік СРСР чекають величезні, непередбачувані сьогодні страждання. Словом, готуємося до десятиліть воєн, які проводитиме Російська Федерація і сподіваємося, що ми більше їх учасниками не будемо, а тільки дивитимемося з амфітеатру так, як сьогодні дивляться на нас країни Центральної Європи. Сподіваємося також, що після перемоги станемо повноправними членами НАТО і допомагатимемо черговим жертвам Путіна, не воюючи безпосередньо самі. Але знов-таки з його останнього виступу цілком зрозуміло, що проти нас Путін хоче вести тривалу і виснажливу війну – він до цього готовий. Чи готова військова державна машина Росії – велике питання».

Окремо Портніков акцентував на тому, що всі публічні путінські спічі повинні ретельно аналізуватися насамперед на Печерських пагорбах: «Треба завжди бути в курсі, що в голові у ворога, незважаючи на те, що Путін часто нахабно і відверто бреше. Але пам'ятаєте, як всі голосно сміялися з його слів про те, що ми ще не починали? Адже Путін тоді мав на увазі боротьбу з мирним населенням - масовані ракетні удари по житлових будинках та об'єктах цивільної інфраструктури. Тож до його слів можна і треба дослухатися. Та й загалом, той, хто не аналізує риторику ворога, рано чи пізно опиняється у труні на столі цього ворога, а нам потрібен протилежний результат».

Під час зустрічі з так званими росправозахисниками Путін озвучив своє ставлення до виплат репарацій Україні і воно – незважаючи на низку доказових фактів, зводиться до тактики «сам дурень». Зокрема, кремлівський диктатор заявив, що це Україна, мовляв, «має платити за руйнування Донбасу та інших нових територій Російської Федерації».

Усі у світі чудово розуміють, що це цілковита маячня, оскільки з погляду міжнародного права – це терени України, які зруйнувала Росія. Росія ж і повинна платити за їхнє відновлення після звільнення, а також після того, як колаборанти будуть покарані, а військові злочинці сядуть на лаву підсудних. Однак у бункерного мешканця, як бачимо, зовсім інше уявлення про дійсність. Тобто, очевидно, що будь-яка спроба знайти механізм відповідальності Москви за скоєні на території нашої з вами країни злочини наштовхуватиметься на дзеркальні відповіді – створення паралельного механізму на рівні РФ, оскільки діючий господар Кремля категорично не має наміру платити за знищене його «визволителями» майно, вкрадені підприємства, а головне – цинічно відібрані людські життя.

Далі більше. Путін за всього «букету» злочинів заявляє, що… «єдиним справжнім гарантом територіальної цілісності та суверенітету України після СВО могла б бути Росія, яка й сприяла тому, що Україна ці території після Другої світової війни отримала рішенням Сталіна». Погодьтеся, що навіть за колосальних зусиль складно собі подумки уявити, які інгредієнти входять до складу путінського мозкового вінегрету, що він цілком серйозно вважає, що РФ після закінчення великої війни може виступати «справжнім гарантом територіальної цілісності» України. Світоглядна катастрофа, інакше тут не скажеш...

До речі, про катастрофу, точніше, загрозу ядерної війни Путін також висловився: «Така загроза наростає, що тут гріха таїти. Однак наша стратегія застосування зброї масового ураження налаштована навколо так званого удару у відповідь. Існує і те, що всі зараз обговорюють так звану тактичну ядерну зброю. Вона, американська ядерна зброя, у великій кількості розташована на європейській території».

«Ми з глузду не з'їхали і усвідомлюємо те, що таке ядерна зброя. Ці кошти у нас є, і вони, зазначу, у більш просунутому і сучасному вигляді перебувають, ніж будь-яка інша ядерна країна. Але ми не збираємося розмахувати цією зброєю, як бритвою, бігаючи по всьому світу, хоча, звичайно, виходимо з того, що вона є. Це природно стримуючий фактор, а не провокуючий до розширення конфліктів. Сподіваюся, це все розуміють. Ми нікому нашу ядерну зброю поки не передавали і не передаємо, але, природно, своїх союзників захищатимемо всіма наявними у нас коштами, якщо це буде потрібно!», - додав Путін.

Тут є два моменти. По-перше, фраза про те, що РФ «поки що» не передавала ядерну, у тому числі тактичну зброю союзникам – недвозначний натяк, що такий варіант Кремлем гіпотетично розглядається. По-друге, зрозуміло, що бункерний мешканець, згадавши серйозне пітерське дитинство, грає в кішки-мишки, не називаючи саме цих союзників. А ними в Москві можуть вважати насамперед Іран, а також маріонеткову Білорусь Лукашенко… Словом, маючи в руках «славнозвісну» кнопку Путін крутиться навколо цієї теми праворуч, сподіваючись, що ядерка – останнє рятівне коло, здатне змусити цивілізований світ сідати з ним за один стіл і щось домовлятися.

З усього, часто, до речі, парадоксального по суті своєї потоку путінської риторики, в контексті повномасштабної війни, що триває, слід окремо виділити мобілізаційний кейс.

«Не даватиму зараз оцінок тим, хто залишав країну в ході мобілізації… Це окрема тема, на яку дуже довго можна говорити. Не знаю, можливо, хтось вважає, що це навіть не їхня країна, але зараз, повторюю, не хотілося б вдаватися до деталей», - зазначив Путін. Коментуючи питання про те, що «визволителі» часто біжать, покидаючи свої позиції, господар Кремля видав воістину шедевральний за рівнем перекручування дійсності «перл»: «А ви знаєте про те, що там розстрілюють на місці! Причому іноді проводять навіть масові розстріли прямо публічно, перед строєм або без такого. А в нас не тільки нічого подібного немає – у нас навіть немає жодних таборів, зон тощо: це все нісенітниця та фейки, які не мають під собою жодних підстав! Проблеми з залишенням позицій, з якимось дезертирством-такої проблеми в зоні проведення спеціальної військової операції не існує... Так, такі випадки бували, і не треба заплющувати на це очі. Будь-яка нормальна людина, яка потрапляє в ситуацію, коли кулі летять або падають снаряди, не може певним чином, навіть на фізіологічному рівні, не реагувати на те, що відбувається. Але після певного періоду адаптації хлопці воюють блискуче!».

Тут, мабуть, і коментувати нічого, можна хіба що констатувати: у наведеній вище цитаті брехня сидить на брехні і брехнею ж поганяє.

У деталях описав Путін картину з мобілізацією: «Дивіться, у нас із 300 тис. мобілізованих – наших бійців, чоловіків наших, захисників Вітчизни –150 тисяч перебувають у зоні проведення операції, ще 150 тис., тобто половина – у військах, угрупуванні. З цих 150 тис., що перебувають у угрупованні, половина лише, це 77 тис., перебуває безпосередньо у бойових підрозділах. Інші – на других, третіх рубежах, виконують функції, власне, військ територіальної оборони, чи проходять додаткову підготовку у зоні проведення операції. Ще 150 тис., тобто половина з усіх мобілізованих громадян, не перебуває у групуванні взагалі: вони досі перебувають на полігонах та у навчальних центрах Міністерства оборони, де проходять додаткову підготовку. Якщо можна так сказати і так назвати – це так званий бойовий резерв».

Розклавши «могілізаційну» математику по поличках (хоча деякі цифри викликають питання), бункерний мешканець констатував: «У цих умовах розмови про якісь додаткові мобілізаційні заходи просто не мають сенсу, і необхідності для держави та для Міністерства оборони в цьому на сьогодні немає жодного".

Ключові слова тут, ясна річ, «на сьогодні», але і це вже непоганий сигнал. Чому? Тому що при всій своїй непідготовленості новопризвані «чмобики» завдають однією лише своєю кількістю проблем нашим воїнам на фронті, хоча б тому, що цей натовп потенційних мешканців чорних пакетів навчився стріляти. А те, що часто стріляють криворуко - питання десяте.

«Путін розповів на їхній особливій суто російській «Раді з прав людини» про цілі та тривалість «спецоперації». Мова була невпевненою, Путін весь час замикався, намагався уникати прямих формулювань та чітких відповідей. Натомість чіплявся за міфи російської пропаганди. Для чогось окремо вказав, що у російській армії дезертирів немає – є окремі випадки. Отже, отже, насправді дезертирство справді становить вже реальну проблему. І це добре. У цьому контексті Путін вштовхнув ще міф про «масові розстріли дезертирів в Україні, публічно, перед строєм» - отже проблема дезертирства викликає досить сильні емоції у Кремлі. Ну і, як завжди, Путін зганьбився з цілями своєї «СВО», наговоривши щось сумбурне про якісь територіальні досягнення. У контексті Харківщини та Херсона це навіть для досить затятих росіян звучало непереконливо, м'яко кажучи. Тобто це фактично стало черговим публічним визнанням, що конкретної мети нападу немає, як і чогось конкретного, після чого можна буде сказати «все, поставлені завдання виконані, війну ми завершуємо на цьому». І це не спроба залишити простір для маневру, коли можна назвати будь-що «досягнутими цілями СВО», а визнання власної слабкості та безцільності», - зазначає, коментуючи свіжий путінський вихід на широку публіку політолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.