Очікування та реалії: чи закінчиться війна у 2024 році

ЗСУ почнуть залишати міста, якщо Сполучені Штати вчасно не нададуть допомоги. Таку заяву недавно зробив The New York Times заступник голови комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, нардеп від «Слуги народу» Єгор Черньов. «Зараз ми втрачаємо деякі території, але якщо допомога США затримається, ми почнемо втрачати міста», - констатував він.

«Нещодавній прогрес Росії біля села Роботине – протверезна подія для України на тлі скорочення західної військової допомоги», - коментує NYT. Видання пише, що армія РФ зараз вибиває ЗСУ з територій, насилу захоплених влітку під час українського наступу. Після його закінчення ЗСУ перейшли до оборони і тепер мають проблеми у стримуванні російського наступу. NYT пише, що найбільшим ударом по Україні та її іміджу стала б втрата Роботино – «єдиного трофею» літнього наступу. Зазначимо, що під час цього наступу Україна взяла ще кілька сіл на Врем'євському виступі. Але Роботіно справді «світилося» у зведеннях найчастіше – оскільки через це село йшло спрямування головного удару ЗСУ. Взяти його вдалося лише на третій місяць контрнаступу – хоча планувалося у перші дні.

Однак повернемось до питання допомоги союзників. Крім об'єктивних труднощів із набором нових бійців до армії досить гостро стоїть також і фінансова проблема. Раніше про те, що на призов 500 тисяч людей в армію немає коштів, говорили президент Зеленський та міністр фінансів Марченко. А нардеп від «Голосу» Ярослав Желєзняк показав цю ситуацію на цифрах. За його словами, бюджет країни на війну на 2024-й – 1,6 трлн грн, що менше, ніж роком раніше. «Тобто грошей уже не вистачає на поточну кількість та потреби армії. Якщо ми хочемо збільшити особовий склад на 500 тисяч, це буде плюс 580 млрд. Таких грошей, на жаль, ми знайти не зможемо», - наголосив парламентар.

При цьому він нагадав, що військові витрати Україна поки що фінансує сама, якщо не брати до уваги невеликий транш від Норвегії. Тому не факт, що плани призову півмільйона людей залишаться чинними. Цілком можливо, що саме з цим і пов'язано те, що у 2024 році Україна входить уже не з наступальною, а з оборонною стратегією війни. До речі, той самий головком ЗСУ Валерій Залужний у ході нещодавньої прес-конференції поставив на наступний рік завдання «максимально зберегти людей», що явно відповідає логіці оборонної війни. Оснащення солдата для оборони менш витратне, ніж наступу. Тут основну роль починають грати укріплення. Вони, як заявляє військово-політичне керівництво країни, наразі активно зводяться.

Про зміну тактики Києва у театрі бойових дій пишуть і західні ЗМІ. 2023 рік закінчився ще одним гірким нагадуванням про те, що міжнародне співтовариство могло б зробити більше, щоб допомогти Україні в її боротьбі з Росією, але вирішило цього не робити, пише у своєму аналітичному огляді британська Independent. У цьому контексті видання, нагадавши про взаємні звинувачення між Києвом та Вашингтоном щодо плану українського контрнаступу 2023-го, резюмує, що всі погоджуються, що Україні довелося вести цю кампанію без переваги у повітрі, «чого не могла уявити жодна західна армія».

«Тепер не лише авіація, а й інші військові поставки опинилися під загрозою через внутрішню політику в США та Угорщині. У той же час, Європа може врешті-решт зіткнутися з перспективою стримування Росії без підтримки США, на яку вона історично покладалася. А Києву доводиться планувати найгірше, тому українські військові операції вже адаптовані до ще більшої нестачі боєприпасів. Математика війни підказувала, що існує обмежена можливість довести її до якнайшвидшого завершення, але західні прихильники Києва не скористалися нею. Це означає, що Україна, найімовірніше, залишатиметься в обороні більшу частину 2024 року. Тим часом Росія або зачекає, доки ймовірне президентство Трампа ще більше змінить баланс сил на користь Кремля, або піде ва-банк із новим наступом, щоб захопити ще більше українських земель перед президентськими виборами РФ у березні 2024 року, участь у яких Володимир Путін уже підтвердив», – зазначає Independent.

Аналітики, яких цитує газета, погоджуються, що триваюча війна вигідна Росії, але вказують, що це не означає, що росіяни в Україні непереможні: «Приголомшливі темпи втрат змушують Москву шукати нові сили, які можна буде «кинути в м'ясорубку». А доставка неякісних північнокорейських артилерійських снарядів прямо на фронт свідчить про те, що Росія поки що не здатна задовольнити свої потреби у боєприпасах за рахунок внутрішніх запасів чи виробництва. Водночас робота морського коридору та поступове знищення Чорноморського флоту РФ – чудовий приклад успішних операцій Збройних сил України. Проте все більше політиків визнають: якщо Росію не зупинити, то наслідки для європейської та глобальної безпеки будуть невтішними. Ще більше західних столиць мають зрозуміти, що вони перебувають у війні, яку потрібно виграти, а не в кризі, якою можна керувати. Страх США перед наслідками конфронтації з Росією дає Путіну шанс вийти сухим із води, і Росія може продовжувати війну, не побоюючись прямих наслідків. Україна не капітулює, навіть якщо міжнародна підтримка ще більше знизиться. Українці знають, що шанси на те, що Росія виконає будь-яку угоду про припинення вогню, дуже малі: тому боротися – єдиний раціональний вибір. Але рішення, ухвалені раніше західними прихильниками Києва, та нескінченні затримки виключили успіх України у 2023 році, і навряд чи його слід очікувати 2024-го».

На сьогоднішній день противник не має ресурсів здійснювати якихось масштабних дій з метою оперативного прориву української оборони, заявив в ефірі телемарафону полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський. Загальне угруповання оккупантів досягає приблизно півмільйона людей, при цьому у ворога велика кількість артилерії та танків. Але значного нарощування немає, зазначає Грабський. І прогнозує: наступні кілька тижнів війна продовжуватиметься як зараз – виснажливі бої з максимальним застосуванням артилерії з обох боків. «Далі інтенсивність боїв може знизитися. Ми маємо приклад Бахмута. Вони завмерли десь на півроку. І лише зараз останні півтора-два місяці інтенсифікували свої бойові дії. Вони можуть настільки знесилити свій бойовий потенціал, що найближчим часом говорити про подальше активне просування противника було б надто оптимістично і недоречно. Завдання оборонної операції військ полягає у знешкодженні максимальної кількості сил противника, що ми робимо зараз як на Авдіївському, так і на Мар'їнському напрямі. При цьому нам необхідно розуміти, що дії противника виходять за межі військового аналізу, тому що вони виконують політичне замовлення, незважаючи на втрати. Валерій Залужний нещодавно сказав, мовляв, було припущення, що після такої кількості втрат противник змушений буде зупинитися. І з військової точки зору так і мало бути. Але ще раз наголошую: тут йдеться про політичне замовлення. Вони не зважають на втрати і будуть кидати всі доступні ресурси», - резюмує Сергій Грабський.

Водночас політолог Олександр Кочетков проектує 2024-й не лише виключно з воєнної точки зору. «Сподівався, що 2023-й стане роком протверезіння – і суспільства, і влади. Що всі ми разом сприймемо результати невдалого наступу та зовнішньополітичні складності навколо України як неспростовний аргумент, що ми рухаємося згубною траєкторією. Ведучою не до перемоги, а до втрати значної частини України. Була надія, що наше суспільство нарешті зрозуміє елементарну річ: недоімперію не подолати без переконливої та привабливої картини українського майбутнього, частиною якого фактично є інструментом досягнення і є перемога у війні. Інакше за що воюємо? Жодні ракети та винищувачі не допоможуть, тому що в цьому екзистенційному протистоянні перемагають не технології, а ідеї та люди – носії цих ідей. Підхід 2022 року «Відкинемо ворога, а потім з усім розберемося» може працювати місяці, а не роки, на які розтягується ця проклята війна. Проте ні. При владі, здається, все йде за планом. Є, звичайно, деякі проблемки з мобілізацією та наповненням бюджету, але треба «наїхати» на українців потужніше, і все запрацює. На жаль, влада у своїх рішеннях обирає шлях не заохочення, а тиску. Не свободи, а примусу. А це ще більше посилює несправедливість, яка, як кислота, роз'їдає віру та готовність боротися до перемоги. А наше суспільство, як гусак перед тим, як стати святковим блюдом, продовжує ковтати те, що йому згодовують. Всі ці безглузді новини, що наша промисловість чогось там запустила у серійне виробництво чи збільшила випуск у кілька разів... Наскільки ці збільшення допомагають фронту? То може краще дочекатися результату, а потім звітувати про реально досягнуте? Між іншим, про певний успіх нашого ВПК можна буде говорити лише тоді, коли він забезпечуватиме потреби ЗСУ хоча б на 25% (не хочу говорити, на скільки забезпечує зараз). Захисники на фронті творять чудеса, але те, що відбувається в тилу, готове перекреслити цей героїзм», - зазначає експерт.

«Символом та уособленням року для мене стала депутатка Мар'яна Безугла – нерозумна, невихована, з неадекватною самооцінкою, яка доходить до шаленої готовності особисто замінити хоч головнокомандувача, хоч верховного головнокомандувача. А конкурує з нею хіба що Петро Порошенко, який абсолютно щиро розповів у недавньому ефірі, що саме він організував оборону Києва і, відповідно, врятував Україну... і є ті, хто їм вірить і навіть аплодує. Така конструкція довго не протримається, це як новорічне шампанське, яке збовтується та гріється одночасно. Тому хочу нам усім побажати, щоб 2024 рік став роком екстремізму. Тобто, щоб і українське суспільство, і влада під його тиском нарешті поставили інтереси країни вище за власні шкірні. І що ж це, якщо не суто екстремістське побажання?», - підсумовує Олександр Кочетков.