Культура Культура та суспільство

Перше місце у рейтингу Lenta.UA найважливіших подій у світовій культурі у 2023 році посідає Україна

19:45 22 гру 2023.  2248 Читайте на: УКР РУС

Те, що робить українська культура в умовах повномасштабної військової агресії, є безпрецедентним.

Хтось може згадати зараз старовинне прислів'я "Коли говорять гармати, музи мовчать" - і буде здивований, дізнавшись, що в історичному сенсі  насправді не існує. З'явилася вона на світ як переробка латинської приказки "Коли гримить зброя, закони мовчать", відомої з промови Цицерона на захист Мілона (52 р. до н.е.), але хто конкретно, коли і де цю переробку здійснив, невідомо. Більше того, війна у сфері культури, що йде паралельно війні на полі боях, виникла не зараз, коли пересічна людина живе фактично у двох світах, реальному та інформаційному, а давним-давно.

Один приклад - зараз у зв'язку з фільмом Рідлі Скотта, який взяв на роль Наполеона Хоакіна Фенікса, опоненти стрічки стверджують, що французький імператор був, на відміну від голлівудської кінозірки, маленьким та пузатим. Але французькі історики, яким фільм, до речі, активно не сподобався, стверджують, що в одному режисер мав рацію - реальний Наполеон був, за мірками того часу у Франції, середнього зросту і навіть трохи вищим. А маленьким та пузатим його зробили карикатуристи ЗМІ тих країн, які з Францією воювали. І, як бачимо, досягли бажаного результату на двісті з лишком років уперед.

Прояснивши історичний контекст, перейдемо до головного – української культури, яка ще торік обрала шлях активного протистояння агресору. Агресору, однією з цілей якого було знищення української культури, прикладів чому, буквально, сотні. Міністерство культури та інформаційної політики України веде реєстр знищених чи пошкоджених внаслідок російської збройної агресії об'єктів культурної інфраструктури, регулярно публікує нові зведення – і після нашої перемоги агресору буде пред'явлено, серед інших, і на цей рахунок.

Один із прикладів на цю тему – нещодавнє рішення Окружного суду Амстердама щодо повернення Україні скіфського золота та інших експонатів музеїв Криму, захоплених росією у 2014-му році. Рішення вже набуло чинності, експонати перебувають у нашій країні і до деокупації Криму їх виставлять у Скарбниці Національного музею історії України на території Києво-Печерської Лаври.

Продовжуючи тему успішної війни з росією на міжнародних фронтах, зазначимо, що перемог значно побільшало. Так, хоча через російську агресію нам не дали провести у себе конкурс Євробачення, який мав пройти в Україні завдяки перемозі на Євробаченні-2022 нашого Kalush Orchestra, Євробачення-2023 у Ліверпулі все одно стало міжнародною перемогою не лише української музики, але й, завдяки широкій програмі нашої участі у програмі заходу, української культури загалом. (Те, що навіть скульптури знаменитих "бітлів" одягли у наші вишиванки, це, звичайно, візуально яскравий факт, але далеко не єдиний).

Фото: Twitter

На тлі таких масштабних подій відбувалися менш помітні для ЗМІ, але не менш важливі для конкретних місць, де зараз проживають українські біженці - наприклад, як ми розповідали, майстри ірландського танцю Riverdance відвідали український громадський центр на самому краю Європи, в Ірландії . І таких прикладів – безліч.

Якщо говорити про кіно, а це сьогодні наймасовіший і найважливіший з ідеологічного погляду вид мистецтва, то Україна брала участь цього року практично у всіх міжнародних форумах. І не просто брала участь. Так, наприклад, у лютому 2023 року під час Берлінського міжнародного кінофестивалю було започатковано цілеспрямовану програму підтримки українських кінематографістів. Сталося це за створенням минулого року на Каннському кінофестивалі ESFUF - Європейського фонду солідарності з українським кіно. До речі, цими днями міжнародне журі відібрало для фінансування за рахунок цього фонду 18 проектів українських кінематографістів з 86 заявлених.

Сьогодні стало відомо, что український документальний фільм "20 днів у Маріуполі" потратив у шорт-лист майбутнього "Оскара" відразу в двух категоріях - "Кращий фільм на іноземній мові" та "Кращий документальний фільм". Нагадаємо, що в ньому в якості режисера виступив Мстислав Чернов, фотографа - Євген Малолєтка, польового продюсера - Василиса Степаненко, які вже стали цього року лауреатами Пулітцерівської премії, що за своєю престижністю поступається лише Нобелівській, у номінації "Служіння суспільству". Окрім цього, фотографія, зроблена Євгеном Малолєткою в обложеному Маріуполі, стала лауреатом ще однієї престижної премії World Press Photo.

Якщо говорити про події на культурному фронті в самій Україні, то тут важливо, що вже через місяць з невеликим після початку російської агресії було ухвалено рішення про відновлення діяльності закладів культури та мистецтв. І вже другий рік в Україні в умовах воєнного часу знову працюють театри та кінотеатри, музеї та концертні зали, художні галереї, бібліотеки та інші культурні інституції, причому не лише державні, а й приватні.

Театр ім. Івана Франка зібрав на спектаклі "Конотопська відьма" майже 1 770 000 гривень, які підуть на придбання дронів для ЗСУ Фото: сцена зі спектаклю сайт театру .

При цьому, як і минулого року, ведеться безперервна робота зі створення нових фільмів, вистав, виставок, музичних творів, більшість із яких продиктована новою військовою реальністю. Отже агресор, як ми вже неодноразово констатували, "добився" результату прямо протилежного тому, заради чого, зокрема, ці дії починав. Наприклад, Україна остаточно позбулася атавізмів "загальнокультурної пострадянської (і не тільки пострадянської, а й російської імперської прикладом чому "пушкінський пам'ятникопад") і обрала альтернативу йому - шлях до загальноєвропейської та загальносвітової культури.

Фото: офіційний портал Києва

І робота ця ведеться на всіх ділянках культурного фронту. Один з численних прикладів - 27 вересня цього року у Музеї історії міста Києва відкрилася виставка фотографій «У сталевих грозах», де поєднані фото часів української визвольної боротьби ХХ століття та їхні сучасні аналоги, створені бійцями 3 ЗШБр на Бахмутському напрямку під час бойових дій.

А за місяць після цього Український інститут національної пам'яті презентував у Києві на Контрактовій площі фотовиставку «Стерті з лиця землі», де зафіксовано населені пункти України, які зазнали найбільших руйнувань внаслідок повномасштабного вторгнення. Зокрема, Попасна, Мар'їнка, Соледар та Бахмут.

Фотоматеріали для виставки надали військові фотографи Костянтин та Влада Ліберови, прес-служби 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, а також фотокореспонденти українських медіа.

Фото: Facebook

«До повномасштабного російського вторгнення ми займалися весільними фотозйомками та навчали фотографувати інших людей. Зараз ми їздимо фронтом і дивимося на цей жах. Більшість фотографій було зроблено за останні півроку. Ми хочемо, щоб пам'ять про всі ці жахів зберігалася», – сказав Костянтин Ліберов.

І цей – один з практично незліченних прикладів того, як українська культура у всіх її проявах, перейшовши на військовий стан, робить все для перемоги. Аналоги цьому в історії світової культури є, але те, що зараз відбувається в Україні за своїми масштабами та вкоріненістю у самій гущі суспільства, є безпрецедентним. Тож жодних вагань щодо того, кому віддати перше місце у нашому рейтингу світової культури, у нас не було і бути не могло.

Фото: Вікіпедія

 

Новини