Підступні пастки Кремля: який сценарій запустив Путін щодо України

Президент Володимир Зеленський виключив можливість будь-яких територіальних поступок у рамках потенційної мирної угоди з Росією. В інтерв'ю ВВС, присвяченому роковинам повномасштабного вторгнення Росії, нинішній господар Банкової попередив, що такий крок означав би лише одне: РФ знову і знову повертатиметься на українські території.

Відштовхуючись від цієї тези, чинний гарант української Конституції додав, що ЗСУ й надалі максимально протистоятиме просуванню окупантів і повторив заклики до західних партнерів про необхідність збільшення військової допомоги. «Саме сучасна зброя наближає мир, оскільки зброя – це єдина мова, яку розуміє Російська Федерація», – цілком резонно наголосив глава держави.

Говорячи про ймовірні переговори зі своїм російським візаві Зе підкреслив таке: «Питання не в слові «компроміс». Чому його боятися? Ми маємо мільйони компромісів у житті щодня. Питання у тому, компроміс із ким. Компроміс із Путіним? Ні. Тому що нема віри. Діалог із ним? Ні. Тому що нема віри».

Загалом, як бачимо, офіційна позиція вищого керівництва України в даному конкретному кейсі цілком однозначна і, що головне – відповідає громадському запиту. У країні-агресорі у цьому плані все набагато складніше. Зрозуміло, що про жодні реакції Кремля на очікування з боку тамтешнього населення не йдеться в принципі. Однак і в політичних колах там теж далеко не все просто...

Росія готова домовлятися на підставі збереження за нею захоплених територій. У цьому контексті симптоматично, що колишній помічник бункерного мешканця Владислав Сурков, який займався «українським напрямом» та переговорами щодо Мінських угод, нещодавно дав коротке інтерв'ю, де чотирма словами відповів на чотири запитання. Перше питання було сформульовано так: «Рік тому, за тиждень до початку «СВО» ви передбачили, що Росія «розширить» свої західні кордони. Чи задоволені тим, як саме це зроблено?». «Так», - відповів Сурков. Також позитивно оцінив ефективність путінських «визволителів» на фронті. «Так», - сказав колишній путінський помічник, і відповідаючи на запитання про те, чи нормалізуються в найближчому майбутньому відносини Росії та Заходу. Єдине «Ні» прозвучало у відповідь на таке запитання: «Працюючи над Мінськими угодами, ви виходили з того, що вони мають бути виконані?».

Таким чином Сурков заявив, що з самого початку не вірив у виконання Мінських угод. Дуже показовий меседж, оскільки в Кремлі постійно повторюють мантру про те, що Україна і Захід обдурили РФ і пішли на Мінські угоди, не збираючись їх виконувати, а прагнучи виграти час для переозброєння армії. Але ще цікавішим є інший момент. Сурков дав зрозуміти, що задоволений тим, як Росія розширила свої західні кордони. Ці слова можна розцінювати як першу заяву від представника так званої росполітеліти про те, що нинішніх «завоювань» для РФ цілком достатньо. Раніше у росЗМІ неодноразово повідомляли, що в путінському оточенні є прихильники якнайшвидшого припинення війни за «корейським сценарієм» - із фіксацією нинішньої лінії фронту як де-факто нового кордону між Україною та Росією. Проте офіційно Кремль про це ніколи не заявляв. Категорично проти розміну за формулою «мир в обмін на території» із цілком зрозумілих причин виступає і Україна.

Як би там не було, заяви Суркова вже створили тривожну хвилю в країні-агресорі. Насамперед виправдовуватися почав Кремль, в особі путінського спікера Пєскова, який заявив, що, мовляв, Москва докладала всіх зусиль для дотримання та виконання «Мінських угод». Цілком очікувана реакція, а як інакше, адже саме нібито недотримання цих угод Україною було одним із приводів для повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Тобто, по суті, заява Суркова - це дуже болісний удар по Кремлю, що зайвий раз свідчить про те, що кожна вежа РФ є не монолітним кістяком, а роздробленими групами, які влаштовують міжсобойчики за лояльність вищого керівництва в путінській особі. Суркова називають ставлеником ГРУ, а ця контора підпорядковується безпосередньо тамтешньому Міноборони. Таким чином, можна припустити, що «крило», до якого належить Сурков, відкрито пропонує незмінному господареві Кремля повернутися до плану м'якого поглинання України, після очевидного провалу силового сценарію. І ознаки того, що в Кремлі такий варіант реально розглядають, вже чітко проглядаються на горизонті. При цьому Путін грає відразу на двох фронтах. З одного боку, Пєсков, Захарова та інші солов'єві/скабеєви б'ють себе в груди, заявляючи, що Москва робила все можливе та неможливе, щоб виконати Мінські угоди. З іншого боку, на арену явно не без відмашки Кремля, вийшов сумно відомий Медведчук. До цього персонажа повернемося дещо пізніше.

«Сурков зізнався, що під час розробки «Мінських угод» з самого початку виходив із того, що вони не будуть виконані. Багато років я говорив про те саме. Тим більше це стало очевидним для мене після того, як я приєднався до ТКГ. Переговори спочатку були в безвиході саме тому, що Росія спеціально вносила до Мінських угод такі формулювання, щоб виконати договір було неможливо. І тепер самі росіяни в цьому зізналися. Цим одним зізнанням Сурков обнулив брехню Путіна, який виправдовував вторгнення в Україну тим, що Україна нібито не виконувала Мінських угод. Виходить, що сама Росія обставила їх так, щоб вони не виконувалися. Особливо заява Суркова має сподобатися саме мешканцям Донбасу, які покладали на Росію будь-які сподівання. Виявилося, що люди, які тепер кричать, що «Україна бомбила Донбас 8 років», спеціально підписали такий мирний договір, щоб він не виконувався і війну не можна було закінчити», - написав у себе у Facebook учасник вже вмерлої тристоронньої контактної групи Денис Казанський.

Тим часом секретар РНБО Олексій Данилов заявив наступне: «Росія зараз має завдання зробити так званий корейський варіант. Вони вже у Кремлі зрозуміли, що повністю захопити нашу країну вони не можуть, і вони зараз робитимуть план «Б», коли робитимуть так звану «другу Україну». 

Цей план приніс туди Медведчук. Мета Росії, на думку Данилова, найближчим часом зробити все, щоб повністю захопити Донецьку та Луганську області разом із сухопутним коридором у Крим, а потім реалізувати цю ідею поділу України.

За словами секретаря Ради безпеки, ідеєю створення «двох країн» займаються деякі люди, які обслуговували Януковича, а також «представники депутатського корпусу в Раді, їхні політтехнологи, які живуть у нашій країні та люди, які готували Будапештський меморандум про відмову України від ядерної зброї 1994 року».

Слід зазначити, що заяви Олексія Данилова у світлі останніх тенденцій не видаються такими далекими від істини. Судіть самі. Протягом цього тижня Медведчук дав одразу два телевізійні інтерв'ю. Спочатку путінський кум з'явився в ефірі центрального білоруського телеканалу, а згодом і Першого каналу РФ. І в тому, і в іншому «ящику» він повторив те саме. Зокрема він заявив, що «в Україні править неонацизм, а українців жорстко залякали, загрожуючи репресіями».

Нагадаємо, що колишнього нардепа від забороненої партії ОПЗЖ Віктора Медведчука Служба безпеки України затримала 12 квітня 2022 року. 21 вересня Медведчуку вдалося обміняти на двісті полонених героїв-захисників України, які до кінця виборювали Маріуполь. Медведчук, який за його словами, «вимушено живе в Москві», не вперше виступає з подібним планом. Його нещодавні публікації та поява в росЗМІ наочно демонструють, що Путін продовжує спиратися на думку «зашквареного» кума по Україні та розглядає його як альтернативного «главу держави» у разі окупації українських територій. Проте самі медведчуківські пропозиції свідчать про зміну кремлівських орієнтирів стосовно України у зв'язку з військовими реаліями, що склалися. Якщо 24 лютого 2022 року Путін розраховував на створення маріонеткового уряду в Києві, який мав визнати російський статус Криму, незалежність «ЛДНР», а також організувати проведення в південно-східних областях «референдумів» для їхнього подальшого приєднання до РФ, то тепер схоже з'явився новий план. Якщо викласти його суть коротко, то АРК, Донецька, Луганська, Запорізька області так і залишаться частиною Росії. А от решта українських регіонів, які РФ планує окупувати, приєднуватися вже не будуть. Вони будуть оголошені якоюсь альтернативною Україною, яку і повинен буде очолити Медведчук. Тож це, швидше, не корейський, а сирійський сценарій окупації…

Інакше кажучи, у маячному баченні Кремля частина територій України залишиться під контролем РФ і буде визнаною у Москві де-юре частиною Росії. Ще одна частина стане якоюсь «Північною Кореєю» на чолі з Медведчуком, готовим обслуговувати інтереси своїх московських господарів. І, нарешті, частина України, що залишилася, сприймається Путіним і його камариллю як бунтівна територія, окупована Заходом. І головною метою «України» Путіна-Медведчука є возз'єднання з рештою, зрозуміло, під проросійськими гаслами.

Те, що практично ніде на Медведчука не чекають, зовсім не турбує ні його, ні його кремлівських панів. Більше того, сам Медведчук, схоже, почувається важливим учасником політичної гри, продовжуючи користуватися на повну путінським покровительством, яке включає не лише появу на центральних каналах РФ, а й величезні гроші. А в тому, що заради доступу до серйозних фінансових потоків, такі як Медведчук, готові знищувати цілі міста, немає жодних сумнівів.

Зважаючи на те, що Медведчук зі своїм планом все частіше з'являється на публіці, що без відмашки Кремля було б апріорі неможливо, у Путіна план кількох Україн уже запустили. І очевидно, що єдиний вихід із усього цього маразму – повне звільнення всіх наших територій від окупантів. Жодних «двох України» не буде і не може бути. Можлива або поразка агресора, або продовження окупації українських земель. Сьогодні Путін просто не залишає українцям і всьому цивілізованому світу вибору, бо його успіх – це загроза людяності як такої. 

До речі, у п'ятницю, 17 лютого, стартувала робота Мюнхенського безпекового форуму – важливого майданчика, на якому збираються щорічно державні діячі, політики, експерти з усього світу для обговорення глобальних питань. Цього року у центрі уваги цілком очікувано буде війна Росії проти України. Хочеться вірити, що українській делегації на «полях» цього заходу вдасться закріпити конкретними переговорними алгоритмами з партнерами те, чому нашій країні потрібно максимально допомогти, щоб виграти війну. Це дуже важливо, оскільки просто завершення війни у вигляді корейських та інших сценаріїв не принесе сталого світу ні Україні, ні Європі, ні світу загалом.