Припливли: як і чому Трамп перервав мир із Тегераном

Ключовим приводом для «антимирних» випадів глави Білого дому стала чергова ескалація в районі Ормузької протоки. Власне, відчутна пробоїна в кораблі режиму припинення вогню на Близькому Сході утворилася в ніч на 8 липня. Тоді, всупереч положенням американо-іранського меморандуму про взаєморозуміння, підписаного 17 червня, ВМС КВІР атакували три комерційні судна, що рухалися через Ормузьку протоку, завдавши їм значної шкоди. Як уточнили по гарячих слідах іранські ЗМІ, під удар потрапили катарський і еміратський газовози та саудівський танкер для перевезення сирої нафти.

Атаки мали комбінований характер: КВІР застосував одну крилату ракету і чотири дрони.

Дебютною «відповіддю» з боку СШA стало скасування послаблень у санкційному режимі. Зокрема, управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США (OFAC) одразу оголосило про скасування генеральної ліцензії від 21 червня, яка полегшувала експорт іранської нафти та продукції нафтохімічної промисловості. Штати дали десять днів для завершення всіх раніше схвалених угод, пов'язаних із постачанням і продажем іранської сирої нафти, продукції нафтохімічної промисловості та нафтопродуктів. На нові контракти в цій сфері OFAC наклало сувору заборону.

Військовий «привіт» американської сторони також не змусив себе довго чекати. В ніч на 8 липня Центральне командування ЗС США проінформувало про завдання серії потужних ударів по території Ірану, щоб запобігти «нападам на комерційні судна на міжнародних водних шляхах».

«Американські удари — це відповідь на іранські атаки на три комерційні судна, що проходили через Ормузьку протоку. Проявлена Іраном агресія була невиправданою, небезпечною і явно порушувала режим припинення вогню», — зазначили американські військові у своїй спецзаяві.

В результаті за допомогою високоточних боєприпасів було уражено понад 80 іранських цілей, розташованих на узбережжі. Як розповіли інформовані джерела порталу Axios, ці удари були в чотири-п'ять разів масштабнішими і потужнішими, ніж попередні, здійснені десять днів тому у відповідь на іранські удари по суднах в Ормузі. Так, Пентагон спробував вивести з ладу пускові установки зенітних ракетних комплексів і протикорабельних ракет. У зоні ураження опинилися також системи берегового спостереження, точки запуску безпілотників і портові споруди поблизу Ормуза.

Водночас, як оголосила прес-служба КВІР, іранські сили провели акцію відплати, ударивши по 85 військових об'єктах у регіоні, які використовують військовослужбовці США. Під вогнем, згідно із заявою КВІР, опинився порт Салман у Бахрейні та військовий аеропорт Алі аль-Салем у Кувейті. Окремо КВІР відзвітував про знищення американського безпілотника MQ-9, який «намагався втрутитися у проведення операції».

Керівництво КВІР звинуватило США у спробі зірвати багатоденну церемонію прощання з верховним лідером Алі Хаменеї. «У спробі затьмарити цю історичну подію армія США, відома вбивствами дітей і терористичними діями, завдала авіаударів по ряду прибережних баз і цивільних об'єктів на узбережжі провінцій Хормозган і Махшахр, тим самим відкрито порушивши режим припинення вогню і розтоптавши Ісламабадський меморандум о взаєморозумінні», — підкреслили в КВІР.

У цьому контексті зазначимо, що перебуваючи на саміті НАТО в Анкарі президент США заявив, що американські сили цілком могли атакувати учасників похорону лідера Ірану, проте вирішили цього не робити. Вашингтон офіційно «дав Тегерану тиждень» перерви на час жалобної церемонії.

Тим часом іранські офіційні особи в бесідах off the records пояснюють атаки на судна, що намагаються пройти через Ормузьку протоку, тим, що вони не узгодили свій прохід з іранською стороною, а також тим, що США «втручаються» у спроби Ірану разом з Оманом встановити нові умови для судноплавства у протоці.

Зазначимо, що Іран та Оман — дві держави, прилеглі до протоки, — вже провели кілька раундів переговорів із цього приводу, але поки що їхні підходи різняться. Іран хоче стягувати обов'язкову плату за прохід через Ормузьку протоку, називаючи це «оплатою послуг навігації та забезпечення безпеки». Оман же готовий зробити цей внесок добровільним.

Три рейси, які потрапили під комбіновані іранські удари в ніч на 8 липня, якраз проходили через маршрут біля оманського узбережжя, який Центральне командування ЗС США офіційно вважає своєю зоною відповідальності.

Спілкуючись напередодні з журналістами на полях саміту НАТО в Анкарі, Дональд Трамп назвав нинішнє керівництво Ірану «хворим». «З ними щось не так. Ми говоримо їм: ідіть і займайтеся своїми похоронними справами, а замість цього вони почали обстрілювати судна ракетами, тому мы завдали їм дуже сильного удару, дуже сильного, — сказав нинішній глава Білого дому. — Якщо хочете знати правду, то це купка покидьків. Вони мені не подобаються. Це злі люди і хворі до того ж».

«Думаю, все кончено. Я більше не хочу з ними (іранською владою — ред.) мати справу. Якби у них було ядерна зброя, вони б її застосували», — додав президент США.

Відповідаючи на запитання журналістів про те, чи будуть продовжені американо-іранські переговори щодо другого етапу врегулювання, які, як планувалося, мали відновитися після завершення церемонії прощання з Алі Хаменеї, Трамп підкреслив: «Мені все одно. Я думаю, що це марна трата часу».

Задавшись питанням про те, чим насправді є відмова Трампа від іранської угоди — новим курсом чи свідченням розгубленості, керівник Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос констатує: «Це результат протистояння між Дж. Ді Венсом і Рубіо, де перший активно виступав проти кубинської авантюри, а другий зараз ламає його гру з Іраном. Треба зрозуміти існуючу дилему: якщо Вашингтон прагне досягти тривалого договору з Іраном, то адміністрація має визнати, що реалістичного повернення до статус-кво, який існував в Ормузькій протоці до 28 лютого, немає. Однак якщо пріоритетом адміністрації Трампа є відновлення попереднього морського статус-кво, то вона також має усвідомити, що шанси на угоду між США та Іраном істотно зменшуються, а ризик нової ескалації зростає».

На переконання експерта, обох цих цілей досягти неможливо — «потрібно приймати рішення».

«Дипломатичний трек — це не лише бажання двох сторін, це прагнення багатьох країн регіону, включаючи господаря саміту НАТО Ердогана, який щойно пройшов, якого Трамп назвав найкращим політиком. Але цей трек не вирішує ключових проблем, аж ніяк не маргінальних, — Лівану та Ормузької протоки. Це не периферійні питання, вони є центральними для стратегічних розрахунків обох сторін. Наївно вважати, що нове іранське керівництво раптом змінило свої фундаментальні принципи. Навпаки, створюється враження, що вони стають рішучішими у їхньому захисті. Що далі? Обмежені удари не змінять підходів Тегерана, але можуть відштовхнути обидві сторони від можливості досягнення будь-якого результату і затягнути ситуацію у стан «ні миру, ні війни» з високими цінами на нафту. Дональде, воно тобі треба?», — підсумовує Ігор Семиволос.

Як відомо, контроль над Ормузькою протокою, через яку до війни проходила п'ята частина світових поставок нафти, надав Тегерану величезний важіль впливу, фактично дозволивши йому змусити найпотужніші збройні сили світу йти на компроміси. Хоча Іран не взяв на себе відповідальність за атаки на судна, аналітики припускають, що країна використовує такі дії для отримання переваги у різного роду дипломатичних переговорах, насамперед із Сполученими Штатами.