Приватизація під маскою євроінтеграції: чи вдасться Банковій взяти «під ковпак» Конституційний суд

Близько тижня тому, якраз перед показово-знаковою поїздкою в гарячий у всіх сенсах Бахмут президент підписав ухвалений парламентом законопроект №7662 про «вдосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного суду».

Цей документ нардепи часто називали євроінтеграційним. Справді, реформа відбору суддів КСУ – це перший із семи пунктів, пов'язаних із отриманням офіційним Києвом статусу кандидата та відкриттям переговорів щодо вступу до ЄС. Разом з тим експерти неодноразово попереджали: у тій формі, в якій його підготували до другого читання, цей законопроект є прямим шляхом до «приватизації» владою КСУ. Де ж «заритий собака»?

Насамперед зазначимо, що закон докорінно змінює процедуру відбору суддів Конституційного суду.

Тепер у цьому процесі мають брати участь міжнародні експерти, які призначаються за квотою західних структур – за аналогією з процедурами формування Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), які є ключовими органами управління судовою системою і склад яких відбирається під наглядом міжнародників. Однак на фініші цю норму було в законі виписано таким чином, що контроль над КСУ фактично переходить до Банкової. Чому?

До складу суду входять 18 служителів Феміди. Згідно з «покійною» редакцією закону про КСУ, по шість суддів призначають відповідно глава держави, депутатський корпус ВР та з'їзд суддів України. Відбір кандидатур на посади за квотою президента здійснювала конкурсна комісія, яку створювали гарантом Конституції. Кандидати, за яких голосував парламент, попередньо оцінювали профільний комітет ВР з питань правової політики. Ну, а рада суддів України припускала кандидатури до розгляду рішенням свого з'їзду.

Тепер, якраз зі вступом оновлених законодавчих правил, до процедури відбору кандидатів у судді КСУ буде включено також Дорадчу групу експертів (ДГЕ) у складі шести осіб. У ДГЕ першого скликання мають входити по одному представнику від президента, парламенту, з'їзду суддів України, три від Кабміну та два – від іноземних організацій, які протягом як мінімум останніх п'яти років «надають Україні міжнародну технічну допомогу у сфері конституційної реформи, верховенства права, захисту прав людини, запобігання та протидії корупції».

Таким чином, відтепер саме на ДГЕ буде покладено складання списку претендентів на посади суддів КСУ та їхнє оцінювання. І лише після її висновків щодо відповідності з кандидатами працюватиме конкурсна комісія, створена президентом, парламентський комітет та рада суддів України.

Важливий нюанс: після закінчення роботи першого скликання ДГЕ коло суб'єктів її формування змінюватиметься. Квоту уряду розділять Національна академія правових наук, з'їзд представників юридичних вишів та наукових установ, а також збори громадських об'єднань, які працюють у правовій сфері. Таким чином, де-юре участь міжнародників у роботі ДГЕ припиниться, хоча де-факто вони можуть зайти від громадських організацій, багато з яких, що не секрет, живуть за рахунок західного грантово-фінансового донорства. Але яку, питається, вагу матиме ця негласна присутність, якщо за перші шість років роботи ДГЕ склад Конституційного суду суттєво оновиться, а призначаються його члени строком на дев'ять років? Питання – риторичне, але не ключове. Головне полягає в тому, що у дорадчій групі іноземці не отримали очікуваної ролі у відборі кандидатів. Рішення у ДГЕ, згідно зі скріпленою президентським автографом редакції, приймаються простою більшістю. Кандидатура має набрати не менше чотирьох голосів, щоби продовжити участь у конкурсі. Тобто, мінімум один із «зовнішніх» делегатів у ДГЕ все ж таки має підтримати кандидата. Однак західні союзники неодноразово наполягали саме на вирішальному голосі для міжнародників, як, наприклад, у формулі голосування Етичної ради, в якій рішення ухвалюються не менш як чотирма голосами, три з яких мають належати іноземним фахівцям.

Акцент саме на нормі про так званий вирішальний голос якраз перед голосуванням у Раді за законопроект, зробили у своїй спільній заяві посли країн із клубу «Великої сімки». Однак у Зеленського усі попереджувальні сигнали проігнорували.

Як стверджував перед голосуванням нардеп від «Слуги народу», керівник правового комітету ВР Денис Маслов, «ми приймаємо закон, яким зможемо пишатися та набрати найкращих представників до Конституційного суду на конкурсній прозорій основі, із залученням і представників міжнародної організації, та представників громадянського суспільства». До їх реакції повернемося трохи пізніше, а зараз зупинимося на дуже показових штрихах, що відображають цільну картинку.

Банкова систематично наповнює Конституційний суд, скажімо м'яко, лояльними фігурами, що апріорі викликає питання про незаангажованість їхніх рішень.

За прикладами далеко не треба ходити. Цього літа парламентська монобільшість за допомогою депгруп-сателітів обрала суддею КСУ Ольгу Совгірю, яка раніше була нардепом від «Слуги народу». Також за квотою Верховної Ради у Конституційному суді працює Віктор Кічун, який є близьким другом чинного представника президента у КСУ Федора Вениславського, а також двоє суддів, призначених самим гарантом: Оксана Грищук та Олександр Петришин.

Їхнє призначення 26 листопада, на переконання голови фонду DEJURE Михайла Жернакова. відбувалося із значними порушеннями. За інформацією Жернакова, Банкова донедавна контролювала п'ятьох суддів, але цього виявилося замало і 6 грудня на спеціальному засіданні Конституційного суду було звільнено трьох суддів, призначених за квотою парламенту: Ірину Завгородню, Ігоря Сліденка та екс-нардепа від «Батьківщини» . Відповідно нових суддів обиратиме Верховна Рада, де першу скрипку грає пропрезидентська політсила.

Посли G7 відставку трьох суддів КСУ вітали. Очевидно, у країнах робився розрахунок, що з прийняттям нових правил відбору кандидатів до органу конституційної юрисдикції з'являється можливість завести туди кадри, відібрані міжнародними експертами. Проте ігнор Банкової законодавчої норми із «вирішальним голосом» для незалежних іноземних експертів цю надію поховав.

Йдемо далі. Ще двох суддів КСУ за своєю квотою наступного року обиратиме з'їзд суддів. Як кажуть у юридично кола, незважаючи на те, що один із стовпів судової мафії, ОАСК, нещодавно було ліквідовано, «вовчий» вплив на процеси все ще значний. Отже, і там схильні домовлятимуться політично.

Якщо й ці крісла дістануться «своїм» для ОП людям, то КСУ сміливо можна буде називати кишеньковим судом президентського Офісу, що навряд чи залишиться непоміченим на Заході.

Слід нагадати, що колишня практика політичних призначень до Конституційного суду 2020-го завершилася кризою. Саме після того, як КСУ фактично скасував електронне декларування, під його стінами зібрався масовий протест із підпалом шин та іншими «спецефектами». Після цього Венеціанська комісія на запит президента Володимира Зеленського рекомендувала Україні провести реформу. Виходом із ситуації, на думку «венеціанки», мало бути запровадження прозорої формули відбору до КСУ. Результатом цієї процедури мав стати професійний неупереджений склад Конституційного суду та такі самі рішення суддів.

«Очевидно, що оновлений, але досі підконтрольний Конституційний суд продовжуватиме ухвалювати політично вмотивовані рішення щодо найважливіших аспектів життя суспільства — дострокових та чергових виборів, післявоєнного відновлення та реінтеграції, вступу до ЄС та НАТО та відповідних змін до законів та Конституції. Це становить загрозу не лише реформам та демократії в країні, а й євроінтеграції», - зазначає Михайло Жернаков.

Зараз у розпал великої війни України з путінською Росією наші міжнародні партнери дуже неохоче критикують нашу владу, і це зрозуміло. Але не за горами час, коли і Єврокомісія, і країни-члени ЄС оцінюватимуть прогрес України в реформах не за палкими промовами та пафосними назвами законопроектів, а за реальним станом речей.

Як відбір суддів КСУ вплине на членство України в ЄС? «Законодавчі норми, які були ухвалені, суперечать тому, про що просять нас Європейський союз та Венеціанська комісія, а саме три міжнародні експерти, три представники політичної влади (з'їзд суддів, президент і парламент), а також ще один експерт з міжнародної квоти. І це може стати одним із тих чинників, у який на переговорах наше керівництво «тикатимуть носом» і кажуть, що вони просили, а ми не зробили. І це також може виявитися серйозною проблемою. Водночас, ми повинні визнати, що якби ми ухвалили цю норму, то немає 100% гарантії, що ми стали б членом Європейського Союзу. Тому я не знаю такої процедури відбору суддів КСУ, яка має бути правильною. Показово інше. Наше політичне керівництво довго говорило про те, що процедуру потрібно привести у відповідність до Венеціанської комісії. У результаті рекомендації не врахували. З одного боку, ВК - це рекомендаційний орган, тому хочеш наводиш, хочеш не наводиш у відповідність. Але якщо не збираєшся наводити, навіщо, питається взагалі апелювати до цієї структури, наголошуючи на важливості її висновків та побажань? Алогічність – в наявності. До речі, далеко не завжди висновки Венеціанської комісії є ідеальними чи правильними. Мені здається, що найчастіше висновки наших національних експертів можуть бути більш тямущими та доречними, тому що вони більші у темі, ніж Венеціанська комісія», - зазначив в ефірі телемарафону експерт з конституційного права Богдан Бондаренко.

Тим часом у Єврокомісії вустами спікера Ганни Пізонеро вже заявили, мовляв, очікують на точкове перекроювання закону про відбір суддів у КСУ з дотриманням рекомендацій «венеціанки», зокрема щодо опції з так званим вирішальним голосом.

Загалом, хоч як крути, поле для маневру у нашої влади обмежене. Можна або глибоко начхати на позицію європейських партнерів, а можна дослухатися до неї та внести до закону точкові, але принципові зміни. Перший варіант містить кілька локально-глобальних ризиків. По-перше, він підірве довіру до нас з боку європейських союзників, від якої прямо залежать обсяги західної військової допомоги. По-друге, «фокус» із фактичною монополізацією Конституційного суду все одно не пройде, оскільки, найімовірніше, оцінивши ситуацію міжнародні партнери просто не делегують свою частину конкурсної комісії, а отже процедуру відбору суддів КСУ буде «заморожено». Тому так чи інакше, рано чи пізно, проте закон доведеться переголосувати.