Релігія як зброя: навіщо Кремль розігрує духовну карту

Американський Інститут вивчення війни (ISW) у своєму свіжому звіті аналізує репресії на релігійному ґрунті, які здійснюють РФ на окупованих територіях з початку повномасштабного вторгнення. «Російські релігійні переслідування, ймовірно, є частиною кампанії культурного геноциду та етнічних чисток, спрямованої на знищення ідеї незалежної української нації та Православної церкви України. З початку повномасштабного вторгнення російські солдати або окупаційна влада здійснила щонайменше 76 актів релігійних переслідувань в Україні. Зокрема, вони закрили, «націоналізували» або примусово перетворили щонайменше 26 культових споруд на підконтрольну Кремлю Російську православну церкву Московського патріархату, вбили чи захопили щонайменше 29 священнослужителів чи релігійних лідерів. Ці акти релігійних репресій, найімовірніше, - не окремі інциденти, а скоріше частина кампанії, спрямованої на систематичне викорінення «небажаних» релігійних організацій в Україні та просування Московського патріархату», - зазначають, серед іншого, аналітики ISW.

Автори звіту, констатуючи, що Кремль продовжує активну інформаційну операцію, спрямовану на хибне зображення Росії як релігійно-толерантної держави, зазначають, що РФ може використати майбутній православний Великдень «для того, щоб відстрочити контрнаступ України, закликаючи до припинення вогню з поваги до православної релігії».

«Така пауза принесе непропорційно велику користь російським військам, дозволить їм закріпити свої досягнення у Бахмуті та підготувати оборону проти контрнаступу України навесні 2023 року. Однак жоден учасник бойових дій не зобов'язаний погоджуватися на припинення вогню з релігійних чи інших міркувань. Якщо Росія запропонує, а Україна відмовиться від припинення вогню на православний Великдень, Кремль тим самим не продемонструє більшої відданості захисту християнства чи християнських цінностей та не покаже, що Київ відкидає ці цінності. Путін лише вкотре продемонструє свій цинізм», - підсумовують аналітики Інституту вивчення війни.

Слід зазначити, що останніми днями в ефірах топових російських пропагандистів релігійна карта справді розігрується за повною програмою. Намагаючись правдами-неправдами закамуфлювати відсутність значних досягнень на полі бою соловйови-скабееви зі шкіри он лізуть, заявляючи, що Росія, мовляв, своєю «спецоперацією» не захоплює чужі території, а лише горою стоїть за збереження своєї православної і духовно- культурної ідентичності. Цей наратив, якщо проаналізувати свіжі ефіри вищезгаданих рупорів Кремля, подається російському обивателю переважно під пасхальним соусом. Ключовий меседж – мовляв, «у українських нацистів немає нічого святого і вони планують широкий наступ у світлі дні Великодня». Чи варто говорити про те, що своє ракетне залізо окупанти цинічно скидали в тому числі по культових спорудах незалежно від того, був позначений день червоним у церковному календарі чи ні?

Безумовно, вся ця маячня з боку балакучих голів росТБ про миролюбність і богобоязливість «визволителів» та їх кремлівських кураторів яйця виїденого не варті. Разом з тим, слід звернути окрему увагу на те, що деякі шановні конфесії, свідомо чи ні, «ведуться» на примітивно-цинічні хитрощі країни-агресора.

За свіжими прикладами далеко не треба ходити. Не далі як минулої неділі, дев'ятого квітня, Папа Римський Франциск відслужив месу в базиліці Святого Петра у Ватикані. 86-річний понтифік, серед іншого, закликав міжнародну спільноту «якнайшвидше зупинити війну в Україні». «Допоможи коханому українському народу на його шляху до миру та пролий великодне світло на народ Росії», - наголосив папа Франциск у своїй молитві. Звертаючись до десятків тисяч присутніх на площі Святого Петра, понтифік сказав, що просить у Бога «втіхи для поранених і всіх, хто втратив своїх близьких через цю війну».

Загалом, великодні папські сигнали хоча традиційно й не відзначилися конкретикою із тим, де в російсько-українській війні добро, а де зло, були більш-менш адекватними. Однак напередодні великодньої меси Франциска сталася подія, яка, скажімо, м'яко, викликає неоднозначні оцінки. Про що мова?

Ватикан під час Хресної ходи вирішив поставити в одну низку свідчення українського юнака, який знайшов притулок в Італії після російської окупації Маріуполя, та російського хлопця, брата загиблого «визволителя».

«На жаль, нинішня хода в Римі була знову затьмарена спробою прирівняти жертву та агресора», - зазначив з цього приводу речник українського МЗС Олег Ніколенко. Нагадаємо, що під час Хресного шляху минулого року уродженці України та Росії спільно пронесли символічний хрест.

Відповідаючи недавно в ефірі телемарафону на питання про те, як оцінити такі дії Ватикану, богослов-релігієзнавець Юрій Чорноморець, зазначив наступне: «Папа Римський чудово поінформований про те, що відбувається, але має кілька причин саме так чинити і говорити. Одна з ключових причин полягає в тому, що хоче залишатися у відносинах з Росією, російською православною церквою, путінським режимом. Однак насправді для нас це навіть трохи вигідно, бо це дає можливість Папі бути посередником в обміні між військовополоненими. Минулого року саме понтифік відіграв величезну роль в обмінах».

На переконання пана Чорноморця, думка Папи Римського заражена утопізмом: «Утопізм буває крайній лівий і крайній правий. Це ніби як у росіян: «нам недостатньо суспільства, яке ґрунтується на праві і є класичним правовим суспільством, нам потрібне суспільство любові. А хто з цим не погоджується, ми зараз прийдемо до вас з автоматами». Те саме відбувається і в духовній сфері. Цілі народи зазнають духовного насильства: «примиряйтеся з ворогом у будь-який спосіб» і таке інше». «На жаль, Папа Римський має таких спічрайтерів, які повністю погоджуються з його особистим світоглядом і пишуть, мовляв, якісь глобальні структури зла змусили бідну Росію воювати на території України. Це конспірологічне марення, співзвучне поглядам російських і проросійських сил. Слава Богу, що католики України правильно сприймають ситуацію і вважають, що потрібно триматись моральної класичної теології, яка розрізняла добро і зло, не ставила знак рівності між жертвою та агресором, не робила жертву винною у війні», - підсумував Юрій Чорноморець.

Зазначимо, що за рік «з хвостиком», який минув з моменту повномасштабного вторгнення РФ в Україну, заяви Папи Римського неодноразово викликали широкий резонанс. Зокрема, минулого літа Франциск заявив, що дочка кремлівського ідеолога Олександра Дугіна Дарія, підірвана в Підмосков'ї, є «невинною жертвою війни». При цьому сам Дугін, як відомо, ще 2014 року публічно закликав «вбивати, вбивати та вбивати українців». Після скандалу Ватикан зазначив, що слова Папи слід трактувати як голос цінностей, а не політичну позицію.

Під завісу минулого року під час однієї з аудієнцій у Ватикані Франциск заявив, що війну в Україні не можна вирішити «за допомогою інфантильної логіки зброї» та закликав до діалогу. Тоді понтифік заявляв: «Мене вражає жорстокість, не властива російському народу, оскільки російський народ – великий народ. Це жорстокість найманців, солдатів, які йдуть на війну за пригодами... Я волію думати про це саме так, тому що дуже поважаю російський народ, російський гуманізм». Посол України у Ватикані Андрій Юраш після цього «зашквару» понтифіка заявив, мовляв, досить просто відвідати Україну, «щоб побачити наслідки російського «гуманізму». Цей заклик у Папи проігнорували. Натомість зовсім недавно понтифік заявляв про бажання поїхати до Москви та Києва одночасно «для того, щоб зупинити це кровопролиття». Загалом знову бачимо тактику лавірування.

З іншого боку, заради об'єктивності треба відзначити наступний факт. Декілька місяців тому профільне видання Vatican News привело відповідь понтифіка на запитання журналіста єзуїтського журналу «Америка» Джерарда О'Коннелла. Журналіст зазначив, що для багатьох людей у Сполучених Штатах виглядає так, ніби Папа не хоче прямо критикувати Росію за її агресію проти України, натомість кажучи спільні речі про необхідність припинення війни. Папа Римський відповів таким чином: «Коли я говорю про Україну, то говорю про народ-мученика, мученицький народ. Якщо існує мученицький народ, то є і той, хто його мучить. Коли я говорю про Україну, я говорю про жорстокість, тому що маю багато інформації про жорстокість військ, що вторглися. Безумовно, нападник – це російська держава. Іноді намагаюся не конкретизувати, щоб засудджувати загалом, хоча добре відомо, кого саме я засуджую. Не обов'язково вказувати ім'я та прізвище. Чому я не називаю Путіна? Тому що це і не потрібно – це вже всім відомо».

Загалом же, за систематичними, витіювато-абстрактними заявами Папи останнім часом проглядаються цілком конкретні кроки Ватикану. Наприклад, відомо, що понтифік вирішив відмовитися від раніше призначеної зустрічі з роспатріархом Кирилом на червень у Єрусалимі, а у травні міністр закордонних справ Святого престолу відвідає Україну з п'ятиденним візитом. У цьому контексті слід також згадати відвідання Ватикану в січні цього року делегації Всеукраїнської ради церков (ВРЦ), її зустріч із Папою Франциском, участь у підсумковій молитві, а також безпосередню участь понтифіка. Зазначимо, що кілька десятиліть ВРЦ звертався з проханням до Апостольської столиці, щоб реалізувати такий візит і завжди був якщо не прямою відмовою, то прохолодним контекстом, що «ми подумаємо».

Усі вищенаведені факти свідчать як мінімум про те, що стосунки Святого престолу з одного боку з РПЦ стають абсолютно прохолодними, а з іншого боку позитивно змінюється модель спілкування з релігійними інститутами України. Це вкрай важливо, якщо зважити хоча б на той факт, що прихильниками католицької церкви на сьогодні є близько 1,5 мільярда віруючих у всіх куточках світу.