«Гениальное» умение ценить тех, кто действительно спасает страну

Коли ця сама артилерія та прорахована оборона, яку тримали Сирський і наші хлопці, врятували Київ від падіння, а ворога відкинули від столиці, - усі мовчали!

Коли Сирський і наші воїни блискавично звільнили за п'ять тижнів 10 000 км² нашої землі на Харківщині та 500 населених пунктів, - усі мовчали!

Коли ворог проривався до Запоріжжя і Сирському та нашим хлопцям треба було негайно, «на зубах», вибивати окупантів із Добропільського виступу, бо російські війська могли опинитися прямо в місті, - усі мовчали!

Але варто було ситуації на фронті хоч трохи стабілізуватися, як усі раптом згадали, що в країні колись мають бути вибори. І почалися великі ігри.

Тепер, коли армія перехоплює ініціативу, коли ворожі воєнкори та терористи на кшталт Гіркіна б'ються в істериці, що «зараз почнеться великий контрнаступ на окуповані Росією південні території», - усі раптом заговорили. І заговорили не про війну, а про політику.

Логіка просто дивовижна:

Єдина людина, яка сьогодні взагалі не займається виборами, а разом із нашими хлопцями просто цілодобово тримає фронт - виявляється «найгіршою». А всі ті, хто вже зараз займається виборами замість війни - раптом стали «хорошими» й авторитетними.

Прекрасна оцінка роботи. Просто «геніальне» вміння цінувати тих, хто насправді рятує країну. Мабуть, це наша якась особлива, національна риса характеру - знецінювати реальну роботу заради політичного шоу.