Памяти Светланы Ляшко

Уродженка Кременця, що на Тернопільщині, після закінчення середньої школи поступила й успішно закінчила історичний факультет Московського державного педагогічного інституту. З дипломом престижного навчального закладу, дякуючи винятковій працездатності й непересічним особистим якостям, С.М.Ляшко кращі роки свого життя займалась улюбленою справою – археологією в Інституті археології НАН України, а потім біографістикою в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського. Вона стала визнаним фахівцем не тільки в Україні, а й за кордоном.

Одним з найбільших професійних успіхів С.М.Ляшко вважала участь 1971 року в розкопках кургану Товста Могила на Дніпропетровщині. Працюючи в експедиції під керівництвом Б.М.Мозолевського, вона була однією з перших археологів, хто взяв у руки визволену з землі «Скіфську Золоту пектораль», яка вважається найбільшою археологічною знахідкою ХХ століття.

Дякуючи пошукам старожитностей, у Запоріжжі вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, також археологом – Олександром Федоровичем Бєловим, майбутнім генерал-лейтенантом, заступником Голови Служби безпеки України, директором Інституту стратегічних досліджень. Показово, що вже в досить поважному віці вони частенько проводили літні відпустки на чорноморському узбережжі Криму й Таврії. Але не в фешенебельних апартаментах туристичних готелів, а в польових умовах археологічних розкопок.

Я маю підстави свідчити, що С.М.Ляшко і О.Ф.Бєлов на все життя зберегли теплі почуття один до одного, хоча ніколи не виставляли їх на показ. Вони єдналися навколо поезії улюбленого з молодих років Булата Окуджави, джазових композицій, захоплювались новинками історичної й художньої літератури. Син Тарас був надійною опорою батьків. Здавалося, що кращі роки попереду. Але…

Прикро вкотре усвідомлювати, що ніхто в цьому світі не може відмінити жорстоких законів життя і смерті. Представники кожного наступного покоління будуть проходити схожі етапи свого розвитку - народжуватись, наполегливо навчатися, невтомно працювати заради настання «кращих часів» принаймні для себе й рідних.

Переконаний, що Світлана Миколаївна Ляшко зробила все можливе, щоб її пам’ятали.

Щирі співчуття Олександрові Федоровичу, рідним, друзям, колегам.

Олександр Христенко, журналіст, краєзнавець