Секрети особистого життя авторки Карлсона і Пеппі Довгоїпанчохи

При деякій частці фантазії можна уявити собі, що знаменита дитяча письменниця могла б відзначити і цей день народження. Адже вона прожила 94 роки, так що до 113 залишалося всього якихось 19 років. Як сказав би Карлсон: «Справа житейська». Ось з Карлсона ми і почнемо сюрпризи для тих, хто не читав наші матеріали про Ліндгрен в минулі роки. Чи знаєте ви, наприклад, що в списку улюблених у шведів героїв дитячих книжок Карлсон займає лише 15-е місце? І більш того, він для шведських дітей - персонаж суто негативний, а для дорослих - приклад того, що буває, коли не приділяють належної уваги дітям. Для самої ж Ліндгрен це персонаж, який втілив її докори сумління.

Справа в тому, що одна з найпопулярніших в світі дитячих письменниць почала життя з того, що ... кинула свою дитину. У 18 років вона, юний журнальний репортер, завагітніла від 48-річного одруженого головного редактора цього видання. Залишається тільки здогадуватися, як Ліндгрен, якби вона дожила до «епохи #MeToo», розповіла б цю історію. Ну а в реальності, коли Ліндгрен стала знаменитою, її біографи придумали купу виправдань для того, що вона поїхала народжувати дитину в Копенгаген (в Данії можна було не називати прізвища батька), а після пологів віддала її в прийомну сім'ю. І лише коли Ліндгрен через роки вийшла заміж, то забрала сина Ларса з прийомної сім'ї додому. А незабаром народила чоловікові, який усиновив Ларса, і його рідну дитину - дочку Карін. Саме Карін придумала двох найзнаменитіших героїв казок Ліндгрен - Карлсона і Пеппі Довгупанчоху.

Тільки у Карін в її дитячих фантазіях Карлсон був маленьким доброзичливим дідком. Пропелер, егоїзм і прагнення панувати над Малюком для нього придумала Ліндгрен, коли зробила літературним персонажем. Як вважають літературознавці і психоаналітики, цей чоловік з пропелером, висловлюючись научною мовою, є об'єктивуванням фантазій Малюка. Адже самотня дитина, яка відчуває себе покинутою, зазвичай не відчуває симпатій ні до батьків, ні до навколишнього світу, і тому головним її бажанням є поводитися з ними наперекір загальноприйнятим правилам. Однак оскільки вона собі цього через острах покарання дозволити не може, то вигадує героя, який буде робити все це за неї.

Недарма в Карлсоні зібрані всі можливі негативні риси. Він - ненажера, брехун, хвалько, егоїст і зрадник. Адже як тільки в квартирі з'являється батьки Малюка, Карлсон відразу відлітає, залишаючи Малюка виправдовуватися за результати його, Карлсона, витівок - хоча при цьому прекрасно знає, що батьки Малюка не повірять виправданням їхнього сина. Для Ліндгрен це все - приклад того, як небезпечно не приділяти належної уваги дитині, який через це вигадує собі таких огидних «друзів» (насправді - егоїстів і зрадників), як Карлсон. Адже він - результат докорів її материнської совісті. І її співвітчизники-шведи сприймають цього героя саме так, як цього хотіла письменниця.

Карін вигадала і Пеппі Довгупанчоху (іноді ці слова пишуть окремо, але на шведському вони пишуться разом Långstrump, так залишилося і в першому перекладі). Але назвала вона її не Пеппі, а, як і залишилося в шведському оригіналі, Пиппи, Pippi. У Пеппі її перейменувала перекладачка Ліндгрен для того, щоб уникнути у маленького слухача слухових аналогій.

Ця рудоволоса дівчина в ластовинні не тільки вічно молода (їй завжди 9 років), але ще і неймовірно сильна (носить на руках свого коня) і багата (може купити льодяників або цілий магазин іграшок для дітей всього міста). На думку німецької газети Berliner Zeitung, що згадала про 75-річчя Пеппі, Ліндгрен вигадала її такою як противагу «раціональній соціальній державі Швеція», в якій жила письменниця, «її чистим лікарням і школам, однаковим червоним або жовтим односімейним домівкам з двосхилим дахом, гладким газоном і клумбами з трояндами». На думку газети, шведи заради цього благополучного і спокійного життя погодилися з «глибоким втручанням держави в особисте життя, навіть євгеніку, спрямовану проти соціальних аутсайдерів і інвалідів». А Ліндгрен «разом з Піппи виступила проти соціального тиску на індивідуальність».

Так що, як ми вже раніше константували, іноді життя, яка стоїть за простими і веселими дитячими книжками, буває дуже непростим і невеселим.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Фото: Twitter