ТОП-5 збитих політичних льотчиків: різні шляхи для камбека

Андрій Садовий

Одним з найбільш багатообіцяючих політичних проектів після Революції Гідності стала «Самопоміч», яка посіла на парламентських виборах 2014 року третє загальнопартійне місце. Їй вдалося набрати 10,97% голосів і отримавши 33 депутатських мандатів. Потім, на місцевих виборах 2015 року, цей політпроект завів свої фракції до 8 облрад.

Андрій Садовий - багаторічний мер Львова - став політиком загальноукраїнського рівня. Втім, ненадовго. Абсолютна нездатність управляти новим «господарством» привела до того, що партія «розсипалася», і вже на парламентських виборах 2019 року партія Садового, який, втім, перед цим формально віддав кермо влади партії своєї соратниці Оксані Сироід, набрала 0,62%. Місцеві осередки розсипалися і тепер про «Самопоміч» як про колись перспективну партію не згадує вже ніхто.

Сам Садовий, втім, розраховує в черговий раз перемогти на мерських виборах у Львові. Але схоже, більшість в міськраді йому не «світить»: його партія «здулася» навіть в його базовому регіоні.

Микола Томенко

За мерське крісло - тільки в Києві - намагається поборотися ще один колись перспективний політик - Микола Томенко. Бігборди з рекламою його політсили «Рідна країна» можна побачити не тільки в столиці, а й за її межами.

У минулому заступник голови Верховної Ради і віце-прем'єр України з гуманітарних питань в уряді Юлії Тимошенко - Миколу Томенка називали ймовірним претендентом на мерське крісло в Києві. Однак у Юлії Володимирівни, яка тоді була безпосередньою начальницею Томенка, на цей рахунок була інша думка. Вона, домігшись дострокових виборів в Києві, висунула проти Леоніда Черновецького свого на той момент найближчого соратника - Олександра Турчинова, який, втім, не зміг сподобатися киян незважаючи на віп-агітатора Юлію Володимирівну. Результат - Томенко, нардеп п'яти скликань Верховної Ради, після того, як його в 2016 році зі скандалом позбавили депутатського мандата в Блоці Петра Порошенка, залишився не при справах.

Зараз складається враження, що його балотування в мери - виключно технічна робота, спрямована на те щоб розмити електоральну базу опонентів Віталія Кличка. Після того, як він виконає це завдання, схоже, у Томенка залишиться лише один шлях - остаточно піти на політичну пенсію.

Едуард Гурвіц

У схожій ситуації опинився колишній мер Одеси Едуард Гурвіц. Політичний мастодонт - керував Південною Пальмірою ще в середині 90-их, а потім з 2005 по 2010 рік, багато років був нардепом. Але, як це часто буває, в кінці кінців, випав з великої політики. В останній раз до Верховної Ради він потрапив в 2012 році від «УДАРу».

Після Майдану зробив чергову спробу повернутися в Одесу. Але на виборах міського голови в 2015 році самовисуванець Гурвіц зайняв третє місце. Зараз він йде в мери від власної партії «Блок Едуарда Гурвіца». Втім, як відзначають експерти, шансів у ветерана української політики поборотися з Трухановим немає.

Михайло Поплавський

Дуже кумедна ситуація склалася в Аграрній партії, яку з червня очолює «співаючий ректор» Михайло Поплавський. Скандальний керівник Київського національного університету культури і мистецтв (в народі - «кулька») тричі ставав народним депутатом. І явно розраховував піднятися за рахунок бренду Аграрної партії. На парламентських виборах 2019 року він разом з відомим поп-співаком Олегом Вінник влаштував турне по Україні, але «аграрії» не «злетіли»: політсила набрала лише 0,51%.

Після того, як він офіційно очолив Аграрну партію - явно сподіваючись «вистрілити» на місцевих виборах - все пішло не за планом. Багато фермерів, які до цього складали кістяк АПУ, не сприйняли появу в керівництві скандального екс- «регіонала». В результаті, у Поплавського в руках залишилася лише вивіска партії - без реальних структур на місцях. Від безвиході новоспеченому «аграрію» довелося домовлятися про союз з «За майбутнє». Втім, це навряд чи чимось допоможе Михайлу Михайловичу, який, незважаючи на чималі фінансові ресурси, остаточно «зливає» вибори.

Олег Ляшко

Одіозний екс-нардеп перетворив свій проект - «Радикальну партію» - в «зливний бачок», який займався виключно тим, що відпрацьовував інтереси різних олігархів. Олег Ляшко «лягав» і під Сергія Льовочкіна, і під Ігоря Коломойського. Останнім «клієнтом» став Рінат Ахметов, але навіть його величезні фінансові та медійні ресурси не допомогли «радикалам» потрапити в парламент в 2019 році. «Підживлення» закінчилася - і люди розбіглися. Де-факто Ляшко залишився без структур на місцях.

Вся його надія - на округ №208 в Чернігівській області, який став вакантним після трагічної загибелі Валерія Давиденко. Втім, реальних шансів у Олега Валерійовича перемогти немає. Хоча б через реноме людини, яка побудувала свою політичну кар'єру на скандальності і політичної нерозбірливості.

Програш на цих виборах стане для Ляшка «лебединою піснею» - найближчим часом якихось інших виборів не буде. Так, і не буде ресурсів на те, щоб знову потрапити в політичну «вищу лігу». «Збитих льотчиків» олігархи не люблять. І грошей на свідомо провальний проект Ляшку ніхто вже не дасть...

Іван Сергієнко