У Британії відзначено нову тенденцію поведінки глядачів у театрах

Для українського читача ця новина, напевно, здасться дещо дивною, оскільки в нас оплески після вистави вважаються обов'язковою даниною ввічливості щодо роботи акторів та режисера. Більше того, у нас норма – кілька "виходів" на сцену, які наперед ставляться режисером. І якщо навіть один глядач починає аплодувати стоячи, до нього обов'язково приєднаються інші. Все це є частиною нашого звичного театрального етикету.

У Британії, очевидно, було не так, оскільки, як повідомляє ВВС, у місцевих театрах здивовані, що кількість оплесків на виставах значно зросла, причому глядачі також схоплюються на ноги в середині вистави, а не лише в її кінці. «Оплесків стоячи виразно більше, ніж будь-коли», - каже театральний критик Лін Гарднер.

Експерти вбачають дві причини для цього. По-перше, неможливість відвідування театру під час карантину через Covid зробило публіку вдячнішою. По-друге, як каже член Theatres Trust Суба Дас, театри після простою через карантин «стали займатися по-справжньому цікавою роботою, яка спонукає людей піднятися».

На деяких шоу глядачі аплодують стоячи навіть у ході вистави, причому серед молоді це щось на кшталт вірусної реакції. Як сказав один з молодих глядачів, у цьому є елемент «тиску з боку однолітків» - якщо не аплодуєш, на тебе дивляться скоса: «Адже тебе це захопило, чи не так?»

Крім того, оскільки ціни на квитки часто високі, вставання та оплески в кінці можуть бути для людей способом «переконати себе», що вони добре провели час. Проте, деякі діячі театру вбачають у новій тенденції приховану небезпеку - мовляв, якщо оплески в ході вистави звучатимуть постійно, це їх просто знецінить.

Відзначимо від себе, що тут є і ще одна небезпека, особливо коли йдеться про драматичну виставу - оплески в її середині руйнують ілюзію присутності при реальних подіях, що відбуваються на сцені в даний момент. А вона - саме те, що насамперед відрізняє театр від кіно.

І вже зовсім недоречні оплески, які звучать на різноманітних артхаусних кінопоказах у наших кінотеатрах. Юні глядачі, очевидно, копіюють таким чином поведінку глядачів на фестивалях та церемоніях нагородження, які вони бачать по телевізору та в інтернеті.

Але різниця тут у тому, що оплески після закінчення фільму мають сенс лише тоді, коли в залі присутні його творці - і тоді це оплески їм. Інакше це просто демонстрація наївного снобізму – мовляв, ми не такі, як усі, і не поспішаємо вже після перших фінальних титрів у гардероб, щоб бути першими у черзі.

Фото: ВВС